Шпаргалка: Педагогіка як наука про виховання

- людина розвивається в діяльності;

- зміна особистості вимагає зміни ставлення до неї. 9. Роль діяльності, активності і спілкування в розвитку і формуванні особистості.

Діяльність – важлива форма прояву активного ставлення людини до оточуючої дійсності. На анатомо – фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості впливають такі види діяльності: ігрова, навчальна, трудова, спортивна, художня і громадська.

Спілкування – один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. Залежно від характеристик партнерів спілкування може бути різних видів: особистість – особистість, особистість – група, особистість – колектив, група – група, колектив – колектив. За змістом воно може бути ділове (формальне) і особисте (неформальне).

10. Вікова періодизація розвитку особистості

Вікова періодизація – це поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періди), що вимірюються роками. В педагогіці шкільний вік поділяють на :

- молодший шкільний вік (6-7 до 11-12 років;

- середній шкільний вік (підлітковий) ( від 12 до 15 років)

- старший шкільний вік (юнацький) (від 15 до 18 років).

Кожній віковій групі властиві певні анатомо – фізіологічні, психічні і соціальні властивості, які називають віковими властивостями.

У кожній групі є значні індивідуальні відмінності, які визначаються природними задатками, різними життєвими умовами і вихованням дитини. Ці особливості називають індивідуальними. До них належать також акселерація – випередження в фізичному і психічному розвитку своїх однолітків і ретрадація – значне відставання дитини від своїх однолітків.

11. Зарубіжні теорії розвитку і формування особистості

Серед зарубіжних теорій розвитку особистості виділяють:

- соціологізаторську, яка вважає вирішальним у розвитку особистості її соціальне оточення;

- біологізаторську, яка вважає вирішальним у розвитку особистості її спадкові дані;

- конвергенції, яка зводить два фактори, біологічний і соціальний з перевагою біологічного у розвитку особистості;

- теорія біхевіоризму, яка розглядає поведінку людини як механічні реакції організму на стимули оточення, ігноруючи свідомість;

- теорія психоаналізу (фрейдизм), яка вважає рушійною силою поведінки людини свідомі і несвідомі біологічні потяги та інстинкти. 12. Мета виховання, її об’єктивний характер. Ідеал національного виховання.

Мета виховання – сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. Мета виховання має об’єктивний характер і виражає ідеал людини в найбільш загальній формі. Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на основі формування особистісних рис громадянина України, які включають в себе національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо – естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру. розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Ідеал – уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що виходять із розуміння мети життя. Ідеал національного виховання ґрунтується на двох цілях: служіння Богові і своїй нації.

13. Основні напрямки всебічного розвитку особистості, їхні завдання

Основними напрямами всебічного розвитку особистості є:

- моральне виховання – формування в учнів моральних понять, поглядів, виховання моральних почуттів, вироблення моральної поведінки;

- розумове виховання – озброєння учнів знаннями, формування наукового світогляду, формування умінь і навичок;

- трудове виховання – ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична і психологічна підготовка до праці, підготовка до свідомого вибору професії;

- естетичне виховання – формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, розвиток творчих здібностей;

- фізичне виховання – виховання здорової зміни, підготовка до захисту Батьківщини, до фізичної праці.

Кожна складова виховання, виконуючи свою особливу роль, служить водночас досягненню єдиної мети.14. Програма виховання.

Програма виховання – це короткий виклад основних положень і цілей діяльності навчально – виховного закладу по вихованню учнів за весь період їх навчання. Програма будується на основі загальної мети виховання. це ряд послідовних цілей, які досягаються в ході реалізації конкретних завдань і змісту виховання. Провідні завдання виховання школярів викладені в Державній національній програмі “Освіта”, до яких належать:

- формування національної свідомості, любові до рідної землі;

- поваги до старших, до історії і культури свого народу та інших народів;