Шпаргалка: Шпори з політекономії
1. Політична економія вивчає всю систему економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні товари і послуги, розподіляти й обмінювати їх з метою максимального задоволення потреб людей.
2. Політичну економію вивчають, тому що вона: а) розкриває соціально-економічну сутність суспільства та ступінь його розвитку; б) виявляє закони і принципи, які регулюють поведінку людей та їх відносини у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання різноманітних благ; в) озброює суспільство економічними знаннями, необхідними для прийняття правильних фундаментальних рішень.
3. Політична економія використовує різноманітний інструментарій для дослідження економічного життя суспільства: всезагальні методи та різні конкретні способи і прийоми. До останніх належать: метод наукової абстракції, індукція і дедукція, принципи єдності логічного й історичного, статистичні спостереження, збиранняй упорядкування фактів, моделювання процесів, складання графіків, використання числових і алгебраїчних прикладів та ін.
4. Виведені економістами узагальнення називаються „теоріями”, „категоріями”, «законами», «принципами», «моделями». Формулювання цих узагальнень становить завдання політичної економії.
5. Позитивна політекономія описує факти, наявні процеси і відносинив даній економіці. Нормативна політекономія уособлює в собі оцінні судження («що має бути»).
6. Політична економія виконує перш за все пізнавальну функцію: вивчає і пояснює процеси та явища економічного життя на основінаукового доказу. Крім того, політекономія виконує практичну, ідеологічну та теоретико-методологічну функції.
5. Економічні інтереси, його об’єкт і функція
Економічні інтереси та їх структура. Люди, домогосподарства,підприємства та інші структури суспільства, вступаючи міжсобою у зв'язки, переслідують певні економічні інтереси. Вартовзяти на увазі, що інтерес, по-перше, є похідним від категорії «потреба» і, по-друге, виступає як форма прояву економічних відносин людей.
Економічний інтерес — це реальний, зумовлений економічними відносинами та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб.
Економічний інтерес є перш за все породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням. Але реалізуються інтереси через трудову, господарську діяльність людей, їхні економічні відносини.
У навчальній літературі можна зустріти дещо інші трактування економічного інтересу: «Економічний інтерес — це вигода, якої досягають у процесі реалізації економічних відносин» (Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. I . Основи економічних знань. — К., 1999. — С. 63); «Економічні інтереси — це спонукальні мотиви господарської діяльності людей, зумовлені їх місцем у системі відносин власності і суспільного поділу праці, притаманними їм потребами» (Политическая экономия / В. А. Медведев, Л. И. Абалкин, О. И. Ожерельев и др. — М., 1990. — С. 87). Виходячи із сутності економічних інтересів стає зрозумілим, чому вони виступають могутнім двигуном економічного прогресу, створюють таку силу, яка приводить у дію всю економічну систему суспільства. Інтереси формуються і реалізуються через практичну діяльність людей. Зміст інтересів визначається матеріальними умовами життя, місцем, яке вони посідають в історико-конкретних виробничих відносинах, а також політичними, моральними та соціальними факторами.
Сучасні суспільства є класовими. У зв'язку з цим в інтересах людей знаходить своє відображення їх класова належність. Так, клас капіталістів має інтереси, відмінні від інтересів робітничого класу чи селянства. Капіталісти є власниками промислових, торговельних підприємств, різних посередницьких структур, рекламних агентств, земельних ресурсів, транспортних систем тощо. їх економічний інтерес полягає в розширенні масштабів власного виробництва, нагромадженні капіталу, зростанні особистого багатства і споживання. У робітника свій інтерес — знайти роботу, підвищити кваліфікацію, заробити на життя, мати можливість утримувати сім'ю, своєчасно заплатити за квартиру чи за лікування. Інтереси визначаються становищем відповідного класу чи соціальної групи в суспільстві, а в кінцевому результаті — пануючими формами власності.
Розглядаючи значення об'єктивних факторів, які впливають на суть економічних інтересів, варто наголосити і на тому, що вони залежать також від самого соціального суб'єкта, його свідомості, соціальної активності, місця в суспільстві тощо. Ці обставини ускладнюють структуру економічних інтересів, оскільки людина виступає не тільки як представник певного класу, а і як Індивід, який має певний рівень свідомості, особисту позицію до явищ економічного життя та участі у трудовому процесі.
Тому в системі економічних інтересів слід виділяти індивідуальні інтереси. Зростання добробуту кожного, його місце в суспільному виробництві значною мірою залежить від участі в трудовій діяльності, підприємництві, винахідництві, від порядності, кваліфікації, дисциплінованості. В особистому інтересі проявляються відносини між працівником і суспільством у цілому, а також між працівником і підприємством за формами участі у виробництві, розподілом доходів, вирішенням трудових суперечок, умовами праці та побуту та ін.
Крім особистих і класових інтересів існують також інтереситрудових колективів та економічні інтереси держави. Інтереситрудових колективів фіксуються при укладанні трудових договорів і реалізуються у процесі спільної праці, участі у розподіліприбутку, підтриманні соціального партнерства тощо. Державареалізує свої економічні інтереси, які за суттю можна вважати загальнонародними: засоби економічної політики, розподіл національного доходу, регулювання суспільного виробництва, проведення політики соціального захисту. Роль економічних інтересівдержави як своєрідної форми загальнонародних інтересів поступово зростає. Держава, крім того, виконує функцію згладжування суперечностей між інтересами класів і соціальних груп.
Варто усвідомлювати, що існують різні способи впливу на інтереси людей, за допомогою яких забезпечується їх участь у виробництві. Ці способи — різноманітні. Проте головними з них є такі: 1) позаекономічний примус; 2) економічний вплив на інтересилюдини; 3) моральне і матеріальне заохочення трудової активності. В останньому разі велике значення мають особиста свідомість, трудова активність і бажання будь-що піднести свій престиж на підприємстві і в суспільстві. На практиці всі ці способи впливу на інтереси людей співіснують і так чи інакше поєднуються. I Проте найбільш активно використовується система економічного примусу на інтереси людей: продаж робочої сили робітниками під загрозою голоду, інтенсивна праця завдяки наявності безробіття, збиткова робота підприємства, щоб уникнути банкрутства і розорення тощо. Перехід України до ринкових відносин посилює вплив на інтереси людей важелів саме економічного примусу.
11. Товар і його властивості
Властивості товару та його суперечності. В умовах товарного виробництва кожне благо виробляється як товар. Він являє собою економічну клітинку товарних відносин. Як клітинка є складовою всіх елементів живого організму, так і товарні відносини пронизують усі зв'язки спеціалізованого товарного господарства. Обмін товарів — складне явище економічного життя, саме в обміні приховані і зосереджені таємниці ринкової економіки. Тому аналіз сутності товару є важливим аспектом предмета політичної економії.
Товар є попередником багатьох інших економічних категорій ринкової економіки — грошей, капіталу, найманої праці, капіталізму та ін. Тому, щоб зрозуміти ці та інші категорії сучасної економічної системи, важливо пізнати і зрозуміти сутність товару.
Американський економіст П. Самуэльсон вважає, що товар — це економічне благо, яке є відносно рідким. Таке визначення скоріше стосується однієї з властивостей товару, а не його сутності. Товар — це насамперед продукт виробництва, здатний задовольняти яку-небудь потребу і призначений для обміну. Далі ми побачимо, що товаром можуть бути і такі . блага чи ресурси, які не є результатом виробництва (земля, корисні копалини, інші продукти природи).
Кожен товар має кілька властивостей. Слідуючи за К. Марксом, у нашій літературі традиційно називають дві властивості товару: споживчу вартість і вартість. Щодо цього аспекту питання у авторів є дещо інша думка: товар, крім цих властивостей, має ще одну властивість, а саме — відносну рідкість.
Термін „споживна вартість” є ідентичним поняттю «корисність». Властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається його корисністю. Інша властивість товару — це його відносна рідкість. Все те, що продається, має бути обмеженим, тобто рідкісним. У світі, який він є, навіть діти знають, що на питання «який з двох?» не можна відповідати «обидва». Ця рідкість є іншим вираженням закону зростаючих потреб та закону обмеженості виробничих ресурсів. Якби всі блага, що виробляються, не були щодо наших потреб відносно рідкісними, тоді не було б економічних благ, товарів і грошей. Всі блага були б безплатними, як повітря.
Наступна властивість товару — іде його вартість. Продукт, який суспільство виробляє в необмеженій кількості, не може бути товаром, він не може містити в собі таке економічне явище, яке політична економія називає вартістю. Вартість є категорією відносно рідкісних благ, які за цих умов виступають як товари спеціалізованого виробництва, з іншого боку, вона є категорією спеціалізованого виробництва та відносин обміну.
У сфері обміну товарами виникає і функціонує категорія мінової вартості. Мінова вартість характеризується перш за все як кількісне співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.
15. Ринкові відносини, їх суб'єкти і об'єкти.
Ринкові відносини — це відносини і зв'язки, які складаються між продавцями і покупцями в процесі купівлі-продажу товарів.
Суб'єктами ринкових відносин є споживачі, виробники і постачальники ресурсів.
Споживачами виступають ті суб'єкти, які мають гроші: підприємці, наймані працівники, дрібні товаровиробники, пенсіонери, учні та студенти. Таким чином, суб'єктом ринкових відносин виступає майже все населення країни. За умов ринкової економіки щоб споживати, потрібно спочатку купити на ринку.
Виробниками продукції виступають підприємства — капіталістичні і прості товаровиробники. Вони виробляють товари і послуги, які мають задовольнити потреби споживачів — покупців.
Постачальниками ресурсів, таких як земля, праця, капітал і підприємницький хист, є власники цих ресурсів. Землю як виробничий ресурс постачають землевласники, працю — її носії — робітники, інженерно-технічні працівники, менеджери, інші спеціалісти. Капітал постачають власники засобів виробництва — капіталісти, а підприємницькі здібності — підприємці.
При аналізі ринкових відносин прийнято також виділяти два таких основних суб'єкти: домогосподарства і підприємства. Ці суб'єкти властиві для моделі чистої ринкової економіки, за якої роль держави в економічних процесах мінімальна.
Домогосподарства виконують дві основних функції в ринковій економіці: вони є основними постачальниками всіх економічних ресурсів і водночас основною видатковою групою в національному господарстві.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--