Сочинение: Економічні чинники регіональної політики в Україні

Зазначені дезінтеграційні тенденції у соціально-економічному розвитку регіонів становлять безпосередню загрозу економічній безпеці і територіальній цілісності держави. У цьому напрямку актуальним виступає налагодження міжрегіонального співробітництва областей, посилення вертикального і горизонтального технологічного кооперування підприємств, обміну кадрами, інноваційними розробками тощо, у чому держава повинна відігравати роль активного посередника.

Саме зміцнення міжрегіональних господарських зв'язків на основі поглиблення регіональної і галузевої спеціалізації дозволяє якнайповніше розкрити і задіяти внутрішній потенціал територій, а також забезпечити повноцінне інтегрування регіонів України у єдиний національний економічний комплекс. За таких умов міжрегіональна економічна інтеграція потребує зведення в ранг державної політики, розробки заходів на державному рівні, здатних прискорити взаємовигідне співробітництво регіонів, забезпечити розвиток внутрішнього ринку та повноцінний вихід на зовнішній ринок.

2. Особливості економічної політики регіонального розвитку України на сучасному 2.1. Інвестиційний клімат в Україні та інвестиційна привабливість регіонів

Одним із найважливіших факторів стабілізації економічної ситуації в Україні є сприятливий інвестиційний клімат. На сьогодні масштаби міжнародного економічного співробітництва, розміри іноземних інвестицій залишаються недостатніми і не відповідають потребам економіки України.

Загальний обсяг залучених прямих іноземних інвестицій в економіку України станом на 1 січня 2005 року склав 8,35 млрд. дол. США, у тому числі протягом 2004 р. залучено 1,56 млрд. дол. США, що становить 18,7% загального обсягу.

У галузевому розрізі найбільш привабливими для іноземних інвесторів є оптова торгівля і посередництво (1,39 млрд. дол. США або 16,6% загального обсягу інвестицій) та харчова промисловість - (1,12 млрд. дол. США або 13,4%). Варто відзначити, що ці галузі пропорційно представлені у господарський структурі всіх регіонів України, таким чином, можна стверджувати, що регіони конкурують у сфері залучення іноземного капіталу.

На галузі, які вважаються "локомотивами" економічного розвитку - машинобудування, металургійну та хімічну промисловість - припадає, відповідно, 8,1%, 5,1% та 5,7% загального обсягу прямих іноземних інвестицій; на "сировинні" сільське господарство та видобувну промисловість припадає, відповідно, 2,6% та 2,1%.

Значна неоднорідність спостерігається і у територіальному розподілі іноземних інвестицій (таблиця 2.1.). Так, найбільша частка загального обсягу інвестицій (32,1%) припадає на м. Київ, а залучених у 2004 р. - 37,2%; найменша частка (0,3%) Чернівецької області. Диференціація регіонів за обсягом прямих іноземних інвестицій на душу населення становить 37,5 разу (від 26,8 дол. США у Чернівецькій області до 1006,5 дол. США у м. Київ).

Не відіграли належної ролі у залученні іноземних інвестицій території зі спеціальними режимами інвестування та оподаткування - спеціальні економічні зони (СЕЗ) та території пріоритетного розвитку (ТПР). Так, з початку функціонування СЕЗ і ТПР у них залучено близько 600 млн. дол. США іноземних інвестицій, що становить лише 7,2% загального обсягу залучених в Україну іноземних інвестицій. Незважаючи на певні позитивні досягнення практики СЕЗ і ТПР, доводиться констатувати, що в цілому результати діяльності територій зі спеціальним режимом оподаткування виявилися досить сумнівними і не виправдали покладених на них завдань. За весь період функціонування СЕЗ і ТПР очікувалось досягти наступних показників: залучення інвестицій - понад 17,1 млрд. дол. США (фактично - 2,1 млрд., або 12,2% від запланованого); створення нових та збереження існуючих робочих місць - 387,4 тис. (фактично - 137,7 тис., або 35,5% від запланованого). При цьому спостерігається значна нерівномірність у ступені досягнення очікуваних результатів між окремими СЕЗ і ТПР. Так, у СЕЗ "Порт Крим" залучено інвестицій на рівні 0,2% від очікуваного та організовано робочих місць 0,3% від очікуваного; у СЕЗ "Донецьк" - 1,2% і 3,2% відповідно; у ТПР м. Шостка - 0,7% і 24,8% відповідно; у ТПР Луганської області - 2,9% і 23,2% відповідно. У той же час, наприклад, для СЕЗ "Яворів" ці показники становлять 23,7% і 102,4% відповідно; для СЕЗ "Порто-франко" - 24,8% і 160,4%; для ТПР Волинської області - 55,9% і 45,2% від запланованого. Зазначені показники свідчать про наявність значної різниці у ефективності функціонування територій зі спеціальними режимами діяльності у різних регіонах.

Посилюються регіональні диспропорції у обсягах інвестицій в основний капітал. Якщо частка 7 областей та м. Київ з найбільшими обсягами капітальних інвестицій у 1990 р. становила 52% від загальної величини, то у 2004 р. на Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Київську, Луганську, Одеську, Харківську області та м. Київ припадало уже близько 60%.

Особливістю сучасного періоду економічного розвитку України є різке скорочення державного бюджетного фінансування інвестиційного процесу. В найближчі роки немає реальної перспективи активізації інвестиційної діяльності з боку держави.

Слід відзначити, що цілі інвесторів на вітчизняному ринку часто не відповідають пріоритетам національного економічного розвитку. Так, у структурі господарювання сферами найбільшого інтересу є сировина, метал, вугілля, продукти хімічної промисловості тощо. Інакше кажучи, увагу іноземного інвестора в першу чергу привертає можливість спрощуваного, дешевого, доступного українського сировинного ринку, науково-технічної бази і кваліфікованої робочої сили, а невибагливість споживачів українського ринку надає застарілим і безприбутковим на західному ринку товарам можливість продовжити своє життя.

Сприятливий інвестиційний клімат покликаний забезпечувати захист інвестора від інвестиційних ризиків (непередбачених фінансових втрат капіталу і прибутків). Разом з тим, за оцінками експертів Європейського центру економічних досліджень, ризикованість інвестування в Україну складає близько 80%, що перешкоджає значному і цілеспрямованому збільшенню обсягів інвестицій та, відповідно, стабільному розвитку і зростанню економіки.

2.2. Транскордонне співробітництво

Після розширення Європейського Союзу, яке відбулося 1 травня 2004 року як Україна, так і сам Європейський Союз зіткнулися з цілковито новою ситуацією на кордонах. Наразі західний кордон України є східним кордоном ЄС. Важливо знайти нові інструменти і механізми, які б сприяли перетворенню проблем, що постали з розширенням ЄС в можливості і переваги для України, водночас використати обопільні вигоди з метою зміцнення як сфери національної безпеки, так і нових можливостей транскордонного і регіонального співробітництва. На жаль, завдання раціонального використання цих можливостей ще не посіло належного місця в регіональній політиці України. Наразі йде пошук розумного компромісу між трактуванням прикордонного співробітництва ЄС з Україною як форми більш глибокої інтеграції та чинника мінімізації ризиків імпорту в ЄС соціально-економічних проблем, що мають місце в Україні. Дається взнаки й асиметрія в рівнях соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів України й країн-сусідів, які, за прогнозами експертів, будуть збільшуватися.

Зазначимо також, що деякі експерти стан використання європейського досвіду з питань регіоналізму в Україні оцінюють як критичний, оскільки один з основних принципів європейського регіоналізму - принцип субсидарності - залишився за межами державної регіональної політики: більшість регіонів України є дотаційними.

Не можна відкидати і той факт, що нові члени ЄС (сусіди України: Угорщина, Польща, Словаччина, а в перспективі й Румунія), маючи вже традиції й досвід кооперації в рамках прикордонної співпраці в новій ситуації, могли б виконувати роль промоутера інтересів України не ззовні, як раніше, а вже в самому ЄС, а це також виклик як для України, так і для цих країн. Оскільки наразі вони мають чітко дотримуватися принципів європейської солідарності і не будуть вже настільки вільними в своїх діях, як раніше. Це слід розуміти.

Сьогодні вже почав відбуватися процес трансформації сталих форм транскордонного співробітництва, які існували до розширення ЄС, і поява нових інституційних форм транскордонної співпраці по обидва боки кордону.

Наразі можна констатувати, що на сучасному етапі розвитку транскордонного співробітництва після розширення Євросоюзу настав переломний момент, коли від переважно політико-декларативного єврорегіонального співробітництва необхідно прискорено переходити до пріоритетів економічної співпраці і реалізації конкретних спільних господарських транскордонних проектів. Про це свідчить, зокрема, поява нових інституційних форм транскордонного співробітництва, які вже використовуються для мінімізації викликів, пов'язаних з розширенням ЄС. При чому ці нові інструменти виникають по обидва боки східного кордону ЄС і реалізовуються місцевими органами влади, зокрема в Закарпатській області, втілюючи у життя гасло "Європа регіонів".

Йдеться про "Стратегію розвитку транскордонного співробітництва у Карпатському регіоні "Карпати 2003-2011" (жовтень, 2003 р.) ініційована Закарпатською обласною державною адміністрацією та Закарпатською обласною радою і підтримана регіональними органами влади прикордонних регіонів України, Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії. В її основу покладені базові ідеї Програми інтеграції України до Європейського Союзу у сфері прикордонної політики.

Базуючись на аналізі специфіки прикордонних територій (секторальна специфіка, політична специфіка, територіальна специфіка), ця Стратегія містить пріоритетні операційні програми розвитку цих територій (інфраструктура, економіка, навколишнє середовище, природа і розвиток сільської місцевості, туризм, соціальна і культурна інтеграція), що, безперечно, пом'якшить можливі негативні наслідки розширення ЄС у короткотерміновій перспективі.

Інша програма - "Ніредьгазька ініціатива" (жовтень, 2003 року) - ініційована Міністерством Закордонних справ Угорської Республіки та органами місцевого самоврядування області Саболч-Сатмар-Берег, як інструмент вже практичної реалізації Нової Політики Сусідства ЄС. Головна мета Ініціативи - зміцнення зв'язків між місцевими та регіональними владами по обидва боки нових східних кордонів ЄС.

Останнім часом намітилася й активізація співробітництва по програмі "Інтеррегіо", яка була підписана кілька років тому, проте мала лише формальний характер. Наразі підготовлено 12 спільних проектів у гуманітарній та економічній сферах. У планах - створення транскордонних територій з охорони навколишнього середовища, розбудова долини річки Тиса та її природний захист.

Не можна також не згадати і "Концепцію спільного розвитку прикордонних територій України і Угорщини", схвалену Закарпатською обласною радою ще в червні 2003 року, стратегічна мета якої - максимальне використання можливостей транскордонного співробітництва між двома країнами для покращення умов соціально-економічного життя населення по обидва боки кордону.

Принциповою в цьому плані є Програма стратегічного розвитку Карпатського Єврорегіону (КЄ), яка була розглянута на одному із останніх засідань Ради Карпатського Єврорегіону і включає в себе регіональні і локальні програми стратегічного розвитку прикордонних територій, що входять до складу КЄ.

Наразі, можна констатувати, що є принаймні три способи, якими за об'єднання зусиль регіональних структур західних сусідів України та самої України можна зробити внесок у розвиток транскордонної співпраці у фазі після розширення Євросоюзу.

По-перше, для регіональних структур та органів влади є можливість включити в порядок денний найважливіші питання транскордонної співпраці.

По-друге, на основі такого порядку денного є можливість знайти важіль впливу на центральні уряди майбутніх країн-членів розширеного ЄС, щоб ті підняли деякі питання на рівні ЄС.

По-третє, регіони можуть стати активними учасниками різних спільних транскордонних проектів, подавши заявку на членство в ЄС.

Разом з тим, здатність регіонів відігравати повну роль, щоб впоратися з наслідками розширення, не варто переоцінювати. Вони мають відігравати певну роль, але головним чином у сфері додаткових зусиль та заходів на підтримку заходів держав та влади країн ЄС.

Висновки

Наявність суттєвого регіонального дисбалансу соціально-економічного та культурного