Сочинение: Ліна Костенко

Краса - і тільки, трішечки краси,

душі нічого більше не потрібно.

"Я хочу знати, любиш ти мене"

Чи ще:

Ти Вельзевул. По душу теж приходив.

А я не віддала її - й жива.

***

Ти був високий, наче сонце полудня,

і сумнівам скорочувалась тінь.

Таким лишись. А я піду у зливи.

Молитись пням... Такі тотальні пні...

Я не люблю нещасних. Я щаслива.

Моя свобода завжди при мені.

"Отак пройду крізь твій великий подив..."

Непоступливість ліричної героїні суттю свого люд­ського "я" не виключає турботи про духовний комфорт коханого, бажання захистити його від неусвідомлюваної небезпеки.

Гранична чесність перед собою й Ним - це теж умова, через яку не можна переступати:

Не жалкуй за мною. Я мічена.

Мене кожне лихо згребе.

***

Мене кличе суворо і трубно

мій обов'язок, мій король.

***

Я в любові - як в еміграції.

Відпусти мене в рідний край.

"Епілог"

Гортаємо сторінку за сторінкою ці листи Кохання, адресовані Йому (майже завжди - з великої букви, не стільки Тобі, як Вам) і доходимо до тих, де панує повна гармонія почуттів, бажань і можливість їх здійснити.

Тоді "шаліє любові тропічна злива - землі і неба шалений шлюб",

І день, і ніч, і мить, і вічність,

і тиша, і дев'ятий вал –

твоїх очей магічна ніжність

і губ розплавлений метал.

"І день, і ніч, і мить, і вічність..."

Щедрість у даруванні себе обранцеві вражає невичерпністю і тією ж романтичною шляхетністю:

Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.

Або:

Заклинаю тебе, будь навіки мені незвичайним!

Глибоко і зворушливо розкривається в цих словах прекрасна правда про людину: вона безмежна у самовираженні, в даруванні ніжності й доброти, якщо поряд така ж щира і високодостойна людина, якщо вони -пара.

Отак і постає перед нами на весь зріст образ гордої українки, що має ті ж ціннісні орієнтації, що і її пращури - герої національно-визвольних змагань.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш, - тільки до воріт.

А там, а там... - Жорстокий клекіт бою...

"Моя любове! Я перед тобою..."

Як не згадати наші пісні - козацькі, стрілецькі, повстанські, де "дівчина чорнобривая" могла собі дозволити хіба що сльози за коханим та хустину в дарунок, але аж ніяк не сміла перечити його від'їзду "в чужу сторононьку" (в "жорстокий клекіт бою"), знаючи, що це святий обов'язок захисника вітчизни.