Сочинение: Моделі демократії

3) впливати свохми перевагами на виробку управлінських рішень.

Гарантією дійсності процедури формулювання та передачі та впливу інтересів виступають:

- свобода формування організацій та об’єднання в них;

- свобода вираження інтересів;

- право голосу;

- відносно необмежене право на працю в державних органах;

- право політичних лідерів змагатися за підтримку і голоси виборців;

- альтернативні джерела інформації;

- свободні та справедливі вибори;

- інститути виробки державної політики, які залежать від виборців та інших форм вираження інтересів.

Перші п‘ять гарантій забеспечуються функцію формулювання інтересів, сім – відносяться до передачі інтересів та комунікацій, а всі вісім забеспечують вагомість інтересів для виробки державних рішень.

У книзі “Введення в теорію демократії” Даль аналізує умови прийняття політичних рішень, необхідного для забеспечення демократичного вираження інтересів. При цьому він веде пошук механізма демократії, забеспечуючого гарантії того, що виказані на виборах інтереси дійсно є реальними та є демократична рівність виборців. Саме цей механізм і є поліархічною процедурою вираження інтересів.

Слід зауважити, що мова йде не про нормативну теорію демократії, а про теорію, збудовану на основі аналіза національних держав та соціальних організацій, що відносяться політологами до демократичних. На основі характеристики, що є присутньою вже в популістській моделі демократії (народний суверенітет на політична рівність) Даль формулює правило, згідно яким з існуючих варіантів політичних курсів вибирають той, якому віддає перевагу більшість членів суспільства. Поліархічна процедура прийняття рішень, заснована на данному правилі, регламентується наступними умовами:

1) кожний член даної організації здійснює дію, яка розцінюється як вираження переваг по відношенню до існуючих альтернатив, тобто голосує;

2) при педведенні висновків волевиявлення (підрахунку голосів) зроблений кожним вибір має однакову вагу;

3) перемогшим оголошується варіант, отримавший найбільшу кількість голосів;

4) кожний, хто бере участь у голосуванні, має перед собою набір варіантів, з яких, по крайній мірі один, він вважає більш підходячим у зрівнянні з іншими;

5) кожний голосуючий має ідентичну інформацію про існуючі варіанти;

6) варіанти (лідери або політичні курси), отримавші більшу кількість голосів, замінюють любі варіанти, отримавші меншу кількість голосів;

7) распорядження виборних офіціальних осіб виконуються.

Дані умови визначають вибір рішення перед виборами, у процесі виборів та в період між виборами. До того ж логіка умов будується таким чином, щоб наступні умови виконували функцію корекції недостатньості обмежуючих признаків умов, що були до цього. У додаток до цього розділу роботи Даль дає роз’ясненн відносно виміру наданих умов та можливу класифікацію поліархій.

У полальшому Даль конкретизує необхідний процедурний мінімум вже для таких якостей поліархічних систем, як опозиційність і плюралістичність.

2.4. Економічна модель демократії Ентоні Даунса

Ця модель демократії сформувалась в політичній науці та активно використовується сьогодні у зрівняльній політології. Вона є результатом експансії економічного метода (теорії раціонального вибору)на різні гілки соціальних досліджень в 50-і рр.

Е.Даунс ввійшов в історію політичної науки та зрівняльної політології в якості піонера використання теорії раціонального вибору при концептуалізації демократії. Його книга “Економічна теорія демократії”, видана у кінці 50-х рр., досі є однією з самих популярних. Політологи стали активно використовувати складові його теоретичної моделі: електоральна поведінка, партійна поведінка, максимізація результата політичної дії, обмін в політиці, інформація про вигідність дії, росподіл суспільної думки у систему та ін. У своїй моделі демократії він акцентував увагу на діяльності уряду (або партії, що перемогла) у зв’язку з електоральною поведінкою та суспільною думкою.

Мета, яку Даунс поставив перед собою, була в тому, щоб “надати правило поведінки у демократичній системі управління та знайти його сенс”. Намагаючись сконструювати модель раціональной політичної поведінки, ураховуючи ціну або інших альтернативні можливості, Даунс й будує свою економічну теорію демократії.

Перед усім, економічна модель демократії базується на ідеї раціональності політичної поведінки: кожна діюча особа (видборець, партійний функціонер, член уряду, навіть організація в цілому) намагається макксимізувати результат своєї діяльності в економічному сенсі, тобто отримати кращий результат при менших затратах. Раціональна поведінка є передбачуваною, включає в собі переваги в процесі політичного обміну. При такому підході політика розглядається у вигляді ринку, де існує конкурентна боротьба та взаємний обмін з метою отримання найбільш вигідного результату. Дві основні тези економічної теорії демократії в цьому зв’язку були важливими:

1) “кожний уряд намагається максимізувати політичну підтримку”,

2) “кожний громадянин намагається максимально максимізувати користь результату своєї дії”.

Ці посилки зумовлюють розуміння особливостей демократичної системи, в якій і ті, що правлять, і ті, ким правлять, діють, керулючись не ідеалами, а реальними особистими інтересами. Змоги будь-якого уряду максимізувати підтримку переслідують прагматичну ціль: зберігти своє господство або завоювати вигідні позиції. Ідеології, соціальний стан, переваги населення не є основними мотивами поведінки. Хоча ці фактори включені в процес поведінки, але непрямим образом. Якщо партії та уряди вважають ідеологію або прграму важніше електорального успіху, вони діють не стільки раціонально, скільки іраціонально. Аксіома особістої зацікавленості передбачає, що етичні проблеми в політиці виступають “просто як фактуральні параметри, а не нормативні”.