Сочинение: Тарас Григорович Шевченко (1814-1861)
С примірки книжки під назвою “Чигиринський Кобзар і Гайдамаки....” , але без тексту великої поеми.
Коли питання про виїзд за кордон відпало, десь після 17 травня 1843 р. Шевченко виїхав на Україну.
Минуло понад тридцять років, як Шевченко виїхав з України. Давно вже він збирався відвідати рідний край. Ще в березні 1840 р. Поет писав братові Микиті:Може я літом приїду побачитися, коли матиму час. У січні 1843 р. Він писав Г. Тарновському в Качанівку:”...згадую нашу Україну. Ох якби-то мені можна було приїхати до солов’я...” В кінці травня мрія ця здійснилась.
нез'ясована офіційно він не поривав з Академією. У листі до конференц-секретаря академії в. Григоровича він вагається: чи слід йому повертатись до Петербурга, в разі позитивної відповіді – прохання вислати йому вид документ на право проживання в Україні . На жаль, відповіді Григоровича мине знаємо, але можна ждати, що вона була позитивна, бо у вересні 1843 р. Академія вислала Шевченкові “вид” на право проживання на Україні протягом двох місяців. Стр 67
Це міг бути певний художній прийом, бо до виїзду на Україну Шевченко приблизно уявляв собі життя в рідному краї: “...там, окрім плачу, нічого не почую”-писав він до Я. Кухаренка. І все ж таки те, що він побачив на власні очі, перевершило всі його побоювання.стр 68
Не пригадую, в який книгія прочитав цей афоризм, що коли бачимо мерзотника й не показуєш на нього пальцем, то й ми майже такі ж самі мерзотники. Чи правда це? Мені здається, що правда!
Кінець травня Шевченко прожив у Качанівці. Може тоді він виїжджав у сусідні села:Сокоринці Григорія Галагана, з якими поет був знайомий (із Петербурга), Григорівку-маєток Петра сковороди, якому на засланні присвячено вірш “П,С”;Григорівці поет побачив такі самі картини , як і в Канівці. Можливо, відвідав він Дігтярі, Івану,Іржавець, Батурин, Власівну.
З Качавнівки в черені Шевченко виїхав до Києва. Він заглянув його історичні пам’ятки, милувався краєвидами. З ним постійно був альбом, початий ще в Петербурзі. Слідом за Петербурзькими малюнками першим етюдом на Україні був малюнок олівцем “ У Києві”, на якому зображено берег Дніпра і кілька людських постатей.стр 69 інші етюди лягли потім в основу офорта “ У Києві”. Намалював він також “ Краєвид Києва”- Волдимерську гірку. Пізніше в альбомі з’явилися малюнки “Дальні печери Києвсько-Пичерської лаври”, “Лаврська дзвіниця” та “Київ за Дніпра”. На окремому аркуші зображено “Видубицький монастир”. Немає сумніву, що Шевченко оглянув інші історичні міста Києва.
Познайомився він у Києві професором університету М. Максимовичем, про якого чув ще в Петербурзі, читаючи видані ним збірки українських народних пісень (1827, 1834). Від Максимовича Шевченко міг почути багато потрібних йому відомостей у зв’язку з майбутніми подорожами до Межгир’я(зокрема, про Семена Палія) на Хортицю, на місце, де була Запорізька Січ, а також у Зв*язку з офортами на історичні теми підготовленого альбому “Живописна Україна”.
На початку червня Шевченко познайомився з П. Кулішем , який тоді вчителював на Подолі і друкував збірку поезій “Україна” у формі українських народних дум стр 70
В альбомі Шевченко намалював “Києво-Межгірський монастир”, а також записав українські народні пісні про палія, Бондаренка, Шевченка. Деякі записи зроблено рукою Куліша. Очевидно побували вони у Вишгороді, бо в поемі “Чернець”, написаній на засланні, згадані Межгіррський монастир із Дзвонкуваю криницею та Вишгород.
Шевченко працював у цей час над ескізами до офорта “Судна рада”. На одному с ескізів, де є кінець запису народної пісні, рукою П. межигір'ї
П. Куліш-дуже складна постать в історії української літератури. Свого часу, ще за життя письменника,стр 71 одним із перших оцінку його діяльності дав І. Франко, підкреслив ший антинародний характер поглядів Куліша-невіру”у власний народ, котра у “Хуторній поезії” повела його до прямої і безпідставної наруги над тим народом”.
У Києві Шевченко познайомився також з художниками: О Сенчилов-Стефановським, який викладав у тій же повітовій школі на Подолі, що й Куліш, а викладачем малювання в університеті Капітоном Павловим, про якого тепло згадано в одній з повістей на засланні.
Познайомився він із багатьма студентами унівірсетету. Прогресивна революція молодь вітала його як свого улюбленого поета. У середовищі викладачів та студентів і склалося пізніше Кирило-Мифодіевське товариство.
З Києва Шевченко поїхав, як це доводить П. Жур, до Кирилівки. За спогадами поетового родича Варфолуну він двічі бував у рідному селі. Раніше вважали, що поет із Києва поїхав до маєтку Гребінки, та виявляється, що саме в червні Гребінки в його маєтку небуло, бо він гостював у свого брата Аполлона в Єлисаветграді. Погостювавши в Кирилівці, Шевченко на запрошення Гребінки прибув до його маєтку в с. Мар’янівку біля Пирятина, звідси вони разом із Гребінкою 29 червня прибули в село Мойсівку, маєток Т. Волховської яка двічі на рік улаштовувала бали. Власниці маєтку тоді було 80 років. Порівняно з іншими вона була гуманною людиною. В одному з листів заслання до
В. Репіної Шевченко запитував, чи вона жива- “добра старенька”, а у вірші “Г. З” звернувся до неї із задушевними словами: “Мати! Старесенька мати!” Син Т. Волховської, військовий після смерті матері, за довго до реформи,відпустив на волю своїх кріпаків.
У кінці серпня Шевченко був у селі Березані в Лукашевича. Про це відомоЛукашевича з листа Лукашевича до галицького письменника Івана Вагилевича. Платон Лукашевич був автором збірки “Малороссийские и червонорусские народные думи и песни”(1836) року, яку поет, безперечно,стр 73 прочитав ще в Петербурзі. У кінці 30-их років Лукашевич подорожував по слав’янсьикх країнах, зупинявся в Галичині, де познайомився з багатьма українськими письменниками й культурними діячами. Стр 74
У сире лині вересня 1843 р. поет знову прибув до Кирилівки. Відомо, що 20 вересня він гостював у свого молодшого брата кріпака Йосипа. Були тоді тут його дід Іван, та сестра Ярина та інші родичі та Знайомі, Шевченка. Цим і викликані сумнів слова поета в листі до Кухаренка.
На власні очі Шевченко побачив шле раз страждання кріпаків, і великий гнів запал у його серці. Він міг ще писати вірші, бо писати так, як писав раніше, було несила, а писати по іншому ще не наважувався. Він думав і думав .... І тільки пізніше враження від України втілив у полум’яних поезіях рукописної збірки “Три літа”. Можливо, тоді ж зародився план викупу рідних із кріпацтва на кошти від видання альбому “Живописна Україна”.
Шевченко не розлучався зі своїм альбомом для малювання. В різні часи, в різних місцевостях зроблено перші малюнки до офортів “Живописної України”: “Селянська родина”, “Старости”, “Судна рада”, а також малюнки з натури: “Курінь стрічка”, “Постать силенна”, “Хата біля річки” та ін. Деякі з цих малюнків виконано в Кирилівці. стр76
Чимало рядків Шевченко знав на пам’ять. Кілька разів він починав перекладати ліричні твори Міцкевича, але розривав ці спроби на шматочки. Цікаво, що в архіві М. Чалого серед паперів Шевченка є рукописний переклад двох сонетів польського поета російською мовою. На одному з них заголовок російською мовою”Американские степи” рукою Шевченка виправлено на “Аккерманские степи”
В Яготині поет в основному займався малюванням. Він майстерно скопіював у двох примірниках портрет М. Репніна роботи Й. Горнуга. Перша копія збереглася в Києві, друга-в Ермітажі в Ленінграді. Десь на початку 1844 р. Виконано портрет дітей Василя Репніна ( брата Варвари)варвари та Василя. Зберігся портрет у В. Репніної.
Наприкінці листопада 1844 р. Шевченко виконав автопортрет і подарував його В. Репніної. У загаданому листі Варвара Миколаївна писала: “Шевченко відав мені зошит, увесь списаній його рукою, і сказав, що до цього рукопису належить ще портрет автора, який він і вручить мені завтра”. На звороті була спроба малюнка “Сліпий” (“Невільник”). Пізніше була написана поема “Сліпий” (1845). Стр 84
Як ос туплять тебе, доле, Діточки-Дівчата Й защебечуть по-своєму Доброму звичаю, Може й мене ненароком Діточки згадають...
Олівцем намальовано портрет Віктора Закревського. Далі працював Шевченко над малюнками до “Живописної України”: “Дари в Чигирині 1649 року” і “Судна рада”.
На особливу увагу заслуговує малюнок “Вдова хата на Україні” (1843). Тут зображено надзвичайно убоге житло, власне, тільки половину хати, друга половина, або недобудована, або згоріла. Внутрішні двері, осуілкі сіней немає, ведуть одразу на по двір’я. Хата майже без покрівлі. Стр 85
роз'їхатись Є відомості також про портрет. Волховського й карикатурні портрети членів» товариства мочемордія”. Усі вони до нас не дійшли.
З Моїсівкі Шевченко ще раз їздив до Селюцьких, а 15 січня був у с. Линовищах у Якова де Дольмена.