Статья: Основні компоненти загальної компетентності вчителя іноземної мови

Перед учителем поставлено важливе завдання – здійснювати розвиток гармонійної компетентної особистості. Змінюються орієнтири освіти – змінюється й учитель, цілі та завдання його освітньої діяльності.

Немає сумніву, що проблема ефективності, результативності педагогічного процесу може бути розв’язана лише за умови забезпечення високої компетентності та професійної майстерності кожного педагога, що є предметом багатьох актуальних досліджень, аналіз яких наведено у статті.

Учитель учиться все життя. Рівень професійної компетентності вчителя – це його знання, уміння, особистий досвід. Бути компетентним означає бути здатним мобілізувати в певній ситуації отримані знання й досвід. Але професійна компетентність учителя потребує постійного розвитку й удосконалення.

Метою даної статті є дослідження теоретичних аспектів розумової сутності педагогічної компетентності викладача іноземної мови. Визначення основних змістовних характеристик досліджуваного поняття.

Досягнення поставленої мети доведено у викладі основного матеріалу.

До галузей розвитку компетентностей належать здібності, постійна робота, турбота про здоров'я, культура, політика, охорона навколишнього середовища тощо.

Зарубіжні науковці визначають «компетентність» у галузі професійної освіти як сполучення шести її складових:

· Концептуальної (наукової) – розуміння теоретичних основ професійної діяльності;

· Інструментальної – володіння базовими професійними вміннями;

· Інтегрованої – здатність поєднати теорію і практику під час вирішення професійних проблем;

· Контекстуальної – розуміння соціального і культурного середовища, у якому здійснюється професійна діяльність;

· Адаптивної – уміння передбачити зміни й заздалегідь бути до них готовим;

· Комунікативної – уміння ефективно використовувати письмові й усні засоби в міжособистісному спілкуванні.

Компетентність – досвідченість у певній галузі, якомусь питанні; повноважність, повноправність у розв’язанні якоїсь справи; поінформованість, обізнаність; авторитетність; коло повноважень (прав і обов’язків) певного органу чи посадової особи, установлених статусом (або іншими положеннями) установами, закладу.

У вітчизняній науковій школі також досліджують структуру професійної компетентності й виділяють такі види педагогічної компетентності:

· Спеціальна – у галузі дисципліни, що викладається;

· Методична – у галузі засобів формування знань, умінь і навичок;

· Психолого-педагогічна – у сфері навчання;

· Диференційовано-педагогічна – у галузі мотивів, здібностей, спрямованості тих, кого навчають;

· Аутопсихологічна – рефлексія педагогічної діяльності;

· Загальнокультурна;

· Валеологічна;

· Комунікативна;

· Діагностична;

· Соціальна;

· Особистісна;

· Компетенція у сфері інформаційних технологій. [1,21-22; 2,15]

Професійна й педагогічна компетентність стали предметом активного дослідження науковців лише з 90-х років минулого століття, що пов’язано, насамперед з визнанням у провідних країнах світу (США, країни західної Європи) значної ефективності компетентнісного підходу у загальній і професійній освіті.

А. Маркова вважає, що компетентність – це поєднання психічних якостей, психічних станів, що дає змогу діяти самостійно й відповідально, оволодіння людиною навичками і вміннями виконувати трудові функції. Дослідниця обґрунтовує, що поняття «компетентність» конкретної особи вужче, ніж професіоналізм. Людина може бути професійною у своїй галузі, але не бути компетентною у вирішенні професійних питань. [5,31-34]

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--