Статья: Розумовий розвиток: сутність, значення, проблеми
Видатний німецький філософ ХІХ століття Г.Гегель у своїй роботі ”Наука логіки” визначає шлях пізнання: ”розуму передумовлюються почуття і споглядання”. В іншому місці ми читаємо: ”який він у мисленні, такий він у спогляданні”. Отже, як бачимо, пізнання йде від споглядання до мислення. Згодом цю думку зафіксував у своїх ”Філософських зошитах” В.Ленін: пізнання просувається від живого споглядання до абстрактного мислення, а від нього до практики. Ця формула узагальнила плід думання мислителів більше двох тисячоліть і не є витвором одного автора.
Визначений шлях пізнання відображає як історичне (як люди здобували знання про навколишній світ), так і індивідуальне (засвоєння здобутого сотнями поколінь людей в процесі навчання) пізнання.
Отже, пізнання розпочинається з живого споглядання, з відчуттів та сприймань. Отримали знання шляхом чуттєвого пізнання фіксується, закріплюються в пам’яті, спираючись на них людина переходить до більш високого ступеня пізнання – мислення, після чого до практики.
Можна назвати чимало праць, у яких автори намагаються протиставити так звану школу мислення школі пам’яті і довести, яка зі шкіл є кращою. Це безплідні потуги, оскільки ”порожня голова не міркує” (П.Блонський).
Мислення, як відомо, не має власних джерел фактичного матеріалу. Цей матеріал дає йому пам’ять, якій, у свою чергу, для зберігання постачають його відчуття і сприймання (живе споглядання). З іншого боку, чим розвинутіше мислення тим краще людина запам’ятовує, йдеться перш за все про смислове запам’ятання. Отже, пам’ять і мислення у пізнавальній діяльності людини функціонують у нерозривній єдності, у такій же єдності їх необхідно розвивати в учнів. Це стосується й почуттів, й волі та інших підструктур психічного життя людини.
За Габріола, п’ятий крок до мудрості – викладання. Саме в процесі викладання створюються найсприятливіші умови для проникнення в сутність тих чи інших явищ, подій, процесів. Однак не все, що викладає вчитель, він глибоко розуміє. Це розуміння інколи приходить і через 5, 10 і більше років і приходить воно, як правило, в процесі пояснення (стає і самому ясніше). Як у старому анекдоті.
Вчитель питає хлопчика: ”Вовчику, ти вже зрозумів?”
Вовчик: ”Ні...”
Вчитель: ”Ще не зрозумів!.. Як же це так? Я вже зрозумів, а ти ще ні?”
І це може бути не жарт, а істина!
Як же найкращим чином реалізувати розвивальне навчання в школі? Коли ми поставили це запитання, зразу ж спливли у пам’яті наступні слова Т.Шевченка: ”Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя”. Але в цих рядках поет не має на увазі саме вчителя, не йому радить, як учити: йдеться безпосередньо про учнів, про їх навчальну діяльність, яка, безумовно, організовується вчителем.
На переконання директора Інституту генетики поведінки Університету штату Колорадо США Р.Пломіна та співробітника Інституту психології в Лондоні Дж.С.Де Фріза, дані проведеного ними масового експерименту дають підставу дійти висновку, що ті чи інші здібності, зокрема словесні і просторові, успадковуються в м?