3. Мотивація навчання

Навчити студентів дотримуватися норм української літературної вимови; визначати і виправляти допущені в усному мовленні орфоепічні помилки

4. Актуалізація опорних знань – виконання вправ

1. Прочитайте текст. Визначте його тему та мікротеми. Обґрунтуйте поділ тексту на абзаци. До якого стилю мовлення він належить?

КУДИ ПЛИВЕ МІСТО

У ХІХ столітті про катастрофічні наслідки глобального потепління ще й не чули, вважаючи його початком райського життя для землян. Тоді мріяли про різні способи покращення клімату.

Один учений, наприклад, запропонував розтопити льоди, посипавши чорним пилом арктичну кригу, адже темний колір добре притягує сонячну енергію. Понад 100 років тому не зважали на те, що рівень води підвищиться. Навпаки, сподівалися, що на узбережжі Північного Льодовитого океану стане значно тепліше. Отоді, мовляв, людство не знатиме горя-біди, сіятиме на Півночі пшеничку та садитиме картопельку.

А рясні дощі, може, випадуть аж в азійських та африканських пустелях.

Зараз учені далекі від думки влаштувати з доброго дива новий всесвітній потоп. Їх тривожить загроза танення крижаної шапки Землі. Тож найвидатніші уми планети пропонують свої проекти, як цього уникнути. По-перше, радять вивести на космічну орбіту величезні дзеркала, що відбиватимуть надлишки сонячної енергії, по-друге, розпилювати в атмосфері хімічні речовини, які б не пропускали частину сонячних променів до земної поверхні, по-третє, вивести рослини з листям, що відбивало б сонячне проміння.

Поки вчені роблять свою справу, архітектори обмірковують, як ми житимемо, коли вся поверхня Землі опиниться під водою. За прогнозами, протягом ХХІ століття рівень Світового океану підніметься на 20–90 см!

Нещодавно зодчі запропонували проект плавучих міст-островів, що нагадують велетенські лілії. Такі міста триматимуться на воді, як поплавки, і вміщатимуть до 50 тисяч мешканців. Життя городян забезпечать екологічно чисті види енергії – вітру, сонця, припливів і відливів; а рослини, якими ці міста будуть озеленені, постачатимуть смачні овочі та фрукти (Із журналу).

5. Коментар відповідей та робіт студентів

6. Викладення та вивчення нового матеріалу (зміст позначених питань подається у вправах, які студенти мають виконувати)

6.1. Стилістичні засоби фонетики. Загальна характеристика звукового складу мови.

6.2 Норми вимови. Милозвучність української мови – характерна ознака всіх її стилів.

6.3 Склад і наголос. Правила переносу слів.

7. Закріплення вивченого матеріалу:

ФОНЕТИКА

Розрізняють три аспекти вивчення звуків мови – акустичний (фізичний ), фізіологічний (артикуляційний) і соціальний, або функціональний . Саме останній і є найважливішим аспектом вивчення звукових засобів у фонетиці.

Звук як функціональна одиниця мови, або фонема, становить об'єкт вивчення окремого розділу мовознавчої науки – фонології. Найповніше дослідження фонологічної характеристики української мови від початків як діалектної групи у складі праслов'янської мови й аж до нашого часу здійснив Ю. Шевельов – «Історична фонологія української мови».

ЗВУКИ МОВИ

Звук у мові – найдрібніша акустично-артикуляційна неподільна одиниця мовлення. Окремо взятий звук не має будь-якого значення, він його набуває лише у складі слів і морфем, виконуючи функцію розпізнання та розрізнення їхніх значень, наприклад: бік – вік – лік; зір – кір; дар – дер – дур; іди – іде – іду – ідеш – ідуть – ішов і под.

Цікавим видається вислів Б. Грінченка: «Погляньмо насамперед на слово – що воно собою являє, з яких елементів складається. На першому плані стоять у ньому два елементи: звукова форма і значення – без них слово немислиме, а заберіть у будь-якого слова, наприклад, «стіл», поєднання звуків, які його складають, і слова вже не буде, воно перетвориться в чисте поняття або уявлення; і навпаки: позбавлене свого значення, слово перестає бути словом і перетворюється, за висловом О. Потебні, у «штучний фонетичний препарат…»

Звуки створюють зовнішню (звукову) оболонку слова. Для того щоб відрізнити звук від літери на письмі, звук беруть у квадратні дужки, наприклад: літера с (ее) позначає звук [с], літера б (бе) позначає звук [б] і т.д.

Цікаво, що гавайська мова налічує лише 11 звуків (6 голосних і 5 приголосних), але від цього не видається бідною чи немилозвучною.

Фонетичні закони мови і правила правопису

Можна по-різному підходити до визначення правил правопису. Наприклад, у сербській, білоруській мовах, слова пишуться так, як вони вимовляються, і через це іноді одне й те саме слово в різних формах набуває дуже відмінного вигляду. Наприклад, сербське слово отац «батько» в родовому відмінку має форму оца , у кличному – оче ; білоруське сястра «сестра» в називному множини має форму сёстры , а в родовому множини – сясцёр .

В українському правописі після багатьох пошуків встановився фонетично-морфологічний принцип написання слів. За цим принципом, з одного боку, враховується сьогоднішнє звучання слова, а з другого – його зовнішній вигляд залишається майже незмінним незалежно від фонетичних відмінностей в різних формах. І все-таки тут переважає фонетичний принцип. Це зобов'язує при укладанні правописних правил максимально враховувати фонетичні закони мови.

Тривалий час український алфавіт був позбавлений букви ґ, незважаючи на те, що звук, позначуваний нею, в українській усній мові існував колись і є сьогодні (ґанок, ґелґотати, ґедзь, ґава, ремиґати, дриґати та ін.). Ігнорування його загрожувало порушити систему приголосних звуків української мови, у якій усі приголосні об'єднуються в групи по чотири: є чотири шиплячі ж, дж, ш, ч, чотири свистячі з, дз с, ц, чотири зубні несвистячі л, н, д, т, було б також чотири губні м, в, б, п, якби не п'ятий запозичений звук ф; так само є чотири задньоротові приголосні ґ, г, к, х. Отже, група задньоротових приголосних без звука ґ стала б винятком у загальній фонетичній структурі мови.

Букву ґ після гострих дискусій було повернуто в український алфавіт 1990 року, але тільки для позначення відповідного звука в небагатьох питомих українських, давно запозичених і зукраїнізованих словах. Тим часом питання про використання букви ґ в іншомовних словах недавнього походження, надто у власних назвах людей, залишилося неврегульованим. Без жодних змін це правило було перенесене і в нині чинний правопис 1993 року видання. Отже, повернення букви ґ в наш алфавіт поки що не можна вважати послідовним і завершеним: деякі видання й далі ігнорують її, а деякі вживають її зовсім недоречно. Така невизначеність розхитує як правописні, так і орфоепічні норми української мови.