Учебное пособие: Милозвучність української мови

Вправа. Прочитайте і випишіть слова, у яких всі приголосні звуки – м'які. Чому ви так вважаєте?

1. Тінь, білий, бій, зілля, підійдіть, зіллють, північ, дія.

2. Дрімав, вітер, чуєш, сміх, сойки, між, забуття, знаю.

3. Плечі, тітка, жура, дружина, спочатку, плавні, дім.

4. Ніч, липа, липень, звечора, мої, сім, верховіття.

Затранскрибувати.

Однією з головних умов надійної звукоізоляції перегородок виступає усунення в них щілин та нещільностей. Через це установлення перегородок на перекриття здійснюють на розчинному шві або пружній прокладці, а у місцях сполучення перегородок із стінами та стелею передбачають зазори товщиною 10–15 мм з старанним їх проконопаченням та зашпаруванням з обох боків гіпсовим розчином.

Ненаголошені голосні у коренях слів

Особливістю української мови є те, що більшість слів ми читаємо так, як записано, і пишемо так, як чуємо (вимовляємо). Проте сила звучання все ж пов'язана з наголошеністю чи ненаголошеністю складу.

У наголошеній позиції всі голосні (а, о, у, е, и, і) української мови вимовляються виразно (як чуємо, так і пишемо) – українська мова повнозвучна. А в ненаголоше-ній позиції деякі голосні (е, и, о) звучать невиразно. Щоб їх правильно записати, треба:

1) так змінити слово або дібрати до нього споріднене, щоб ненаголошений склад став наголошеним: [ве^и селий] – весело, [ве^и де] – ведений, [се^и ло] – села, [ме^и те] – метений, [си^е д'іло] – сйдячи: [се^и лйс'а] – поселений, [не^и су] – принесений, [жи^е ве] – жйти, [ли^е пневий] – лйпа;

2) змінити слово – якщо сумнівний звук випаде, то пишемо е, а якщо не випаде – пишемо и: липень, бо липня; майстер, бо майстра; палець, бо пальця, але: палиць – бо палиця; пастир – бо пастиря;

3) запам'ятати слова, в яких ненаголошений звук неможливо перевірити наголосом: голубка [го^у лубка], кожух [ко^у жух], зозуля [зо^у зул'а], союз [со^у йуз], левада [ли^е вада], медаль [ме^и дал'], лимон [ли^е мон], директор [ди^е ректор], собі [со^у бі].

Орфоепія вивчає вимову слів. Щоб оволодіти усним українським літературним мовленням, слід дотримуватися правил літературної вимови :

* в українській мові відсутнє акання: сторона, сосна.

* голосні Е, И в ненаголошених позиціях звучать з наближенням: не^и су;

* тверда вимова губних приголосних: дуб;

* губні напівпом’якшуються перед і: в’іс^/ т^/ і;

* у запозичених словах Ф – в українських – ХВ: фокус, хвіст;

* африкати вимовляються злито: джміль;

* роздільно вимовляються звукосполучення, які виникли в результаті збігу приголосних префікса та кореня: під-живлення;

* твердо вимовляються всі шиплячі звуки: житло;

* м’яко вимовляються приголосні З, Ц, С у суфіксах – зьк-, – цьк-, – ськ –;

* у закінченнях дієслів у результаті асиміляції звукосполучення – ться, – шся вимовляються як – ц’:а, – с’:а – купайуц’:а.

Вимова приголосних звуків та їх позначення на письмі

Приголосні звуки вимовляються з участю голосу і шуму (дзвінкі приголосні) або тільки шуму (глухі приголосні). Ті звуки, в яких голос переважає над шумом, називаються сонорними.

Дзвінкі приголосні: [б], [д], [д'], [з], [з'], [дз], [дз'], [ж], [дж], [г], [ґ].

Глухі приголосні: [п], [т], [т'], [с], [с'], [ц], [ц'], [ш], [ч], [к], [х], [ф].

Сонорні приголосні: [л], [м], [н], [р], [в], [й], [л'], [н'], [р'].