Учебное пособие: Планування економічного і соціального розвитку соціальних служб
6.Методологія і технологія планування діяльності соціальних служб за умов ринкової економіки.
7.Система планів діяльності установ за сучасних умов господарювання.
8.Характеристика, особливості та взаємозв'язок методів планування в установах соціальних служб.
9.Об'єктивна необхідність і проблеми стратегічного планування .
10.Взаємозв'язок і взаємодія стратегічного і тактичного планування.
11.Зміст, показники та процедура розробки середньо- і короткострокових планів діяльності установ соціальних служб.
12.Системи календарно-оперативного планування діяльності соціальних служб і проблеми вдосконалення цих систем.
1. Державне економічне регулювання діяльності суб’єктів господарювання
Будь-яка держава виконує низку функції, що з них першочерговою та визначальною є функція регулювання економіки, тобто ступінь втручання держави в процеси формування стратегії і тактики розвитку народного господарства в цілому, його окремих ланок, включаючи підприємства та інші суб'єкти господарювання. Метою державного регулювання економіки є досягнення найбільш ефективного економічного, соціального, наукового й культурного розвитку країни. Таке регулювання здійснюється як економічними, так і адміністративними методами. їх слід органічно поєднувати, виходячи з того, якою мірою адміністративне регулювання відповідає вимогам об'єктивного розвитку, сучасного стану економіки.
Основними принципами державного регулювання економіки заведено вважати: по-перше, мінімальне втручання державних органів у економічні процеси (виконання ними лише тих функцій, які не можуть виконувати самі суб'єкти ринкових відносин); по-друге, вплив відповідних владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлюваних державою економічних регуляторів і нормативів.
Зміст і форми практичної реалізації названих методів і принципів державного регулювання економіки знаходять відображення у певній сукупності виконуваних державою економічних функцій (рис. 1).
Обов'язковою передумовою державного регулювання економіки є створення необхідної правової бази. Правову основу такого регулювання становлять законодавчі та нормативні акти, котрі визначають порядок формування і функціонування елементів ринкового господарства.
Одна з головних функцій держави полягає в розробці та сприянні здійсненню стратегії економічного і соціального розвитку. Стратегічні напрямки розвитку економіки мають бути визначені в процесі макроекономічного планування, котре треба визнати центральною ланкою державного регулювання. Таке планування має передбачати: по-перше, досягнення цілей і розв'язання завдань, які не можуть бути досягнуті та розв'язані нижчими структурними ланками; по-друге, перехід від галузевого до територіального комплексного управління економікою з відданням переваги органічній взаємодії економічного й соціального прогресу; по-третє, сприяння формуванню нового господарського механізму, основною метою якого мають стати узгодження та реалізація інтересів усіх суб'єктів власності з орієнтацією на досягнення цілей більшості; по-четверте, формування плану як певної сукупності цільових комплексних програм, межі та етапи реалізації котрих визначаються їхнім спрямуванням та змістом.
Дуже вагомою функцією держави у сфері управління економікою має стати регулювання інноваційних процесів та інвестиційної діяльності. Це зрозуміло, оскільки економічний розвиток кожної країни є наслідком її науково-технічного прогресу й відбувається насамперед через науково-технічні та організаційні інновації. Саме вони, як локомотиви, тягнуть за собою модернізацію та перебудову всієї економіки.
З метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики здійснюється управління інвестиційною діяльністю. Державне регулювання інвестиційної діяльності включає як пряме управління інвестиціями, так і визначення державою належних економічних передумов для цієї діяльності.
Важливою економічною функцією будь-якої держави є перерозподіл консолідованих (централізованих) доходів і ресурсів, стабілізація економіки й соціальний захист населення з метою сприяння збалансованому й стабільному розвитку соціальної сфери та нормальному життєзабезпеченню всіх верств суспільства і сфер його діяльності. Практична реалізація цієї функції передбачає: установлення мінімальних розмірів заробітної плати і пенсій; трансфертні платежі (допомога багатодітним сім'ям, безробітним тощо); надання неподільних суспільних благ і послуг (шляхи сполучення, зв'язок, комунальні послуги тощо); регулювання цін; надання податкових пільг і застосування особливих податків (відрахувань); регулювання гранично допустимих розмірів інфляції та безробіття; забезпечення функціонування на належному рівні освіти, науки, культури, охорони здоров'я, збройних сил, владних структур тощо через (переважно) безпосереднє бюджетне фінансування й матеріально-технічне постачання.
Варто назвати окремо ще одну дуже важливу соціально-економічну функцію держави —моніторинг і регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природного середовища. Визначальними елементами обґрунтованої та далекоглядної екологічної політики держави мають бути: по-перше, гарантування екологічної безпеки, охорона та ефективне використання довкілля на засаді багатоманітності форм власності й прав користування відповідними видами природних ресурсів; по-друге, створення необхідних соціально-економічних умов для сприятливого спілкування людини з навколишнім природним середовищем; по- третє, опрацювання довгострокових і поточних екологічних програм, що передбачають не лише постійний моніторинг стану довкілля та здоров'я людини, а й низку заходів для ощадливого використання і відтворення природних ресурсів.
 |
Визначальним елементом сучасного ринкового господарства є фінансова й кредитна політика держави, яка має забезпечувати регулювання стану ринкового середовища, нормальний перебіг економічних і соціальних процесів, повне задоволення суспільних потреб у фінансових ресурсах.
Цільові настанови прогнозів, планів і програм реалізуються переважно через фінансові засоби регулювання і передовсім через бюджетне планування (державний бюджет і національні цільові фонди).
Державний бюджет — це затверджений у законодавчому порядку розпис доходів і видатків держави здебільшого на один рік. Сукупність визначених у бюджеті доходів разом з відповідними цільовими чи спеціальними фондами (до них в Україні, зокрема, належать фонди: пенсійний, зайнятості, ліквідації наслідків Чорнобильської аварії тощо) характеризує консолідований розмір фінансових ресурсів, які має держава й котрі вона може витратити на різні потреби. Отже, бюджетне планування як важливий елемент фінансової політики держави за своїм змістом відображає процес формування та використання загального обсягу фінансових ресурсів держави і її окремих адміністративно-територіальних одиниць (у тім числі місцевих).
Основним джерелом формування державного бюджету України є її національний дохід — заново створена вартість, що є тією частиною вартості сукупного суспільного продукту, яка залишається після відшкодування матеріальних витрат: предметів і засобів праці (у розмірі їхньої амортизації). При цьому використовуються різні методи формування дохідної частини державного бюджету. Найбільш вагомими за обсягом для України є методи формування бюджету через систему оподаткування юридичних і фізичних осіб, надходжень від зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання та від приватизації державних підприємств (організацій), внесків підприємств та організацій у спеціальні загальнодержавні фонди. До акумульованих доходів держбюджету також відносять: відрахування на геологорозвідувальні роботи; централізацію певної частини амортизаційних відрахувань; кошти від продажу військового майна; різні збори та інші неподаткові доходи.
Напрямки, використання ресурсів (видатків) державного бюджету в цілому є заздалегідь передбаченими. За обсягом (часткою в загальних видатках) головними з них визнають: фінансування народного господарства, включаючи розвиток пріоритетних галузей та структурну перебудову економіки, наукових і соціально-культурних установ, оборони; здійснення заходів із соціального захисту населення. У державному бюджеті також виокремлюють видатки на зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів господарювання, утримання владних структур, субвенції місцевим бюджетам, поповнення оборотної касової готівки, створення резерву Кабінету Міністрів України.
Добре налагоджені й розвинуті ринкові взаємовідносини між суб'єктами господарювання можливі за активно діючої грошово-кредитної системи, яка має забезпечувати ефективне управління грошовим обігом і кредитом. Якщо грошова підсистема — це встановлена державою форма організації грошового обігу, то кредитна відображає сукупність кредитних відносин та інститутів, котрі організують функціонування цих відносин. Кредитними називають ті відносини, що складаються з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств (організацій), бюджету та населення.
Кредит характеризує економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позички в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк зі сплатою заздалегідь встановленого відсотка за користування нею. Кредитування здійснюється на певних засадах: точне встановлення строку повернення, цільовий характер, належне матеріальне забезпечення та плата за користування. У всіх країнах незалежно від міри розвитку ринкових відносин існують три форми кредиту — державний, банківський і комерційний.
Державний кредит — особлива кредитна форма, коли позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади, а сам кредит набуває вигляду цінних паперів, які реалізуються в основному фінансово-кредитними установами, — облігації, скарбницькі зобов'язання, сертифікати ощадного банку. Державний кредит використовується для покриття частки державних видатків та регулювання економічних процесів, особливо якщо державний бюджет є дефіцитним.
Найбільш поширеною формою надання грошових коштів (готівкою та безготівково) у тимчасове користування юридичним та фізичним особам і державі є банківський кредит. За можливими класифікаційними ознаками виокремлюють відповідні види банківського кредиту (табл. 1). Більшість позичок, що їх надають банки, мають забезпечення, тобто видаються кредитором під заставу майна клієнта. Це зумовлено можливим ризиком кредитора зазнати збитків за неспроможності боржника повернути позичку в строк. Надання незабезпечених кредитів — це вияв особливої довіри банку до свого клієнта, котра виникає на підставі глибокого знання економічного становища позичальника. Незабезпеченими є також кредити банків, які надаються бюджету на покриття державного боргу, а також на покриття браку фінансових ресурсів окремих господарських комплексів.
Комерційний кредит — надається в товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Такий кредит оформляється векселем. У міжнародних економічних відносинах різновидом комерційного є фірмовий кредит; він відбиває грошово-кредитні відносини між фірмами або іншими господарськими суб'єктами різних країн і надається у вигляді поставки товарів (послуг) з відстрочкою платежу, а оформляється здебільшого переказним векселем (траттою) або відкритим рахунком.
До головних інструментів здійснення регулюючоїфункції держави щодо розвитку ринкових відносин в економіці належить податкова система, тобто сукупність податків, що стягуються в державі, методів їхнього розрахунку і стягнення, а також сукупність відповідних державних органів, які практично здійснюють цю специфічну діяльність. За побудови податкової системи важливо дотримуватись певних принципів оподаткування. Такими принципами є: стабільність; обов'язковість; соціальна справедливість за визначення й стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів; передбачення відповідних пільг для окремих платників податків.
Таблиця 1. Види банківського кредиту за відповідними класифікаційними ознаками.
| Класифікаційні ознаки | Види кредиту |
| Економічна сфера застосування |
К-во Просмотров: 318
Бесплатно скачать Учебное пособие: Планування економічного і соціального розвитку соціальних служб
|