Дописати твір Одного разу ми з мамою (татом, бабусею, дідусем) йшли парком. На лавочках сиділи молоді мами, гойдаючи колиски; заклопотані подіями у світі чоловіки читали газети; грали в шахи пенсіонери; бавилися з онуками бабус...

Нагадує мені одну людину,невже це вона - здивувалася вона Ця жінка врятувала моєму брату життя,вона відтолкнула мого брата,і сама пригнула під машину.Невже це вона.Як я їй вдячна,ми не бачилися майже 30 років,пішли привітаємося І вони підішли до неї,і моя мама спитала - Невже це ти,настю,памьятаеш мене?-Сказала вона і зьявилися деякі сльозинки в її глазах. -Так памьятаю,скільки часу прошло,а ти не змінилася,а я вже така стара-Сказала вона,і відчувалося,що вона дуже засмучена -щО ТАКЕ,що трапилося в тебе,ти маєм поганий вигляд -Що сказати,в мені знайшли хворобу невиліковну,ще й мій син вмер,що тут казать -ОГО,бідненька,а памьятаєте як ви врятували життя моєму брату -Звісно памьятаю,твій брат був доброю людиною -Да а щас він працює в банке,деректор банка,може він вам чимось допоможе -Ні не треба,мені вже нічим вже не допомогти Але вона всеодно позвонила йому,і на диво,цю хворобу вилікували.Бо  брат не забуде,як ця жінка врятувала йому життя,Що сказати,її доля не з простих,не вернути сина так хворобу вилікувати,але біль в сердці ніколи не погасне ...Ось така непересічна доля цієї жінки. І мені подумалось, що за звичайною зовнішністю може ховатися людина великої волі й мужності.