Леся українка давня весна віршовий розмір( напешите кто знает )

Давня весна (скорочено) (Українка Леся) Була весна весела, щедра, мила.  Промінням грала, сипала квітки.  Вона летіла хутко, мов стокрила,  За нею вслід співучії пташки!  Все ожило, усе загомоніло —  Зелений шум, веселая луна!  Співало все, сміялось і бриніло,  А я лежала хвора й самотна.  Я думала: "Весна для всіх настала.  Дарунки всім несе вона, ясна.  Для мене тільки дару не придбала,  Мене забула радісна весна".  Ні, не забула! У вікно до мене  Заглянули від яблуні гілки.  Замиготіло листячко зелене,  Посипались білесенькі квітки.  Прилинув вітер, і в тісній хатині  Він про весняну волю заспівав,  А з ним прилинули пісні пташині,  І любий гай свій відгук з ним прислав.  Моя душа ніколи не забуде  Того дарунку, що весна дала;  Весни такої не було й не буде,  Я Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)  Вірш Лесі Українки "Давня весна" автобіографічний, пов’язаний із власними переживаннями поетеси, яка мала тяжку недугу й змушена була лежати, страждати через біль. Єдина її розвага й розрада клаптик голубого неба у вікні, гілка квітучої яблуні, свіжий вітерець, що долинає крізь відчинену кватирку, та пташині співи. Усе інше додавали уява й фантазія дівчини. Та давня весна запам’яталася, як дарунок долі, бо навчила цінувати найменші радості життя, загартувала волю.  к та була, що за вікном цвіла.