Написати розповідь про будь-яке релігійне, або народне свято, яке відзначається зимою,або літом.

Кожен народ, нація, мають свої звичаї, що сягають у глибину віків. Звичаї відображають спосіб світосприйняття народу, те як народ бачить, мислить, відчуває навколишній світ. Звичаї стають основою, з якої виникає українська усна народна творчість. Вони мають для нас особливий чар старовини. Дивовижною радістю сповнюється моє серце, коли я згадую той особливий урочистий настрій, що панує в нашій сім'ї у Святвечір. Його ми стараємося провести в селі, у бабусі і дідуся. Заздалегідь готуємося до свята: готуємо страви, прибираємо. На стіл під скатертину бабуся стелить духмяне сіно та кладе головку часнику - щоб усі були здорові. В кутку хати обов'язково стоїть дідух - невеличкий пшеничний снопик, прикрашений стрічкою, сухими квітами та пучечками калини. А як цікаво, коли на Різдво до хати завітає вертеп! Пам'ятаю, як моя молодша сестричка минулого року злякалася переодягненого чорта!  Здаєтья, що сміх, веселощі, жарти триватимуть увесь рік! Ще я дуже люблю у Вербну неділю ставити гілочки верби. Коли всі люди піднімають догори прикрашені букети, то здається, що довкола тебе постає справжній вербовий гай! Урочисто, піднесено і радісно буває біля церкви, коли ми усією родиною йдемо святити пасху напередодні Великодня. Люди в цей день якось особливо усміхнені і привітні. Пасху йдуть святити навіть маленькі діти, які теж несуть у руках свої кошички. Не забувають у цей день і про бідних та знедолених. Із кожного кошика віддають щось на сиротинець або будинок перестарілих. Це теж давній український звичай. Ми не прикрашаємо нашу міську квартиру клечанням у свято Трійці, але обов'язково сталимо на підлогу аїр. Вранці прокидаєшся і одразу відчуваєш запах Зелених свят! Чимало цікавих звичаїв є у моєї родини, і я завжди радо їх дотримуюся. Я  переконана: шануючи звичаї, ми приєжнуємося до якогось невидимого космічного пульсу, шануємо одвічні закони природи, прямуємо до могутньої сили, ім'я якій родина, Україна, Бог. 

Влітку та навесні святкують багато народних та релігійних свят. Свято Івана-Купала святкують в середині літа, в найспекотнішу ніч. Воно бере початок з дуже давніх часів, коли наші предки поклонялись багатьом богам. Юнаки й дівчата ввечері йдуть на річку, запалюють там купальське вогнище, стрибають через нього. Дівчата плетуть вінки і пускають їх по воді. Дивляться, якою буде їхня доля, ворожать на вінках. У купальську ніч у лісі можна знайти квітку папороті й відкрити для себе всі закриті скарби. Це свято оповите легендами.