Описания природы по произведению дорогой ценой, пожалуйста очень надо
Описания природы по произведению дорогой ценой, пожалуйста очень надо
Ответ(ы) на вопрос:
Гость
Роль пейзажів у повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною»
Більшість творів Михайла Коцюбинського містять пейзажні замальовки, що
надають розповіді художнього простору, динаміки й протяжності дії,
передбаченості її розвитку.
Перший пейзажний малюнок повісті «Дорогою ціною» — це картина літньої
задумливої ночі зустрічі Остапа й Соломії. Герої твору йдуть до ставка,
щоб посидіти під вербами і обміркувати, як їм жити далі. «Плутаючись у
високих бур'янах, пролазячи попід кущами, що тісно посплітались у сій
занедбаній частині панського гаю, вони долізли врешті до води». У
скляній поверхні ставка були розсипані яскраві зорі, «тихо плив білою
хмарою туман», задушливо пахло татарське зілля. У цю мить на душі Остапа
і Соломії набігла тінь: картина зоряної ночі, задушливе тепло, одинокий
став серед осоки створювали атмосферу смутку і горя, адже закохані
назавжди розлучалися.
Остап тікав із села від панщини і сваволі пана, який звинувачував чоловіка в бунтарстві і погрожував віддати його в солдати.
Остап попрощався із Соломією, закинув на плечі сакви і зник у чагарнику.
Він ішов навпростець повз обгризені худобою корчі, а десь у нічній
темряві невиразними контурами розпливалося сонне село. Остапа зупинило
єдине освітлене віконце. Це самотнє світло серед темного нічного царства
здавалося йому останньою ниткою, що пов'язувала його з усім близьким.
Образи темної ночі, легкого туману, сплячого села і одинокого
освітленого віконечка створюють атмосферу смутку, жалю, невпевненості
героя в завтрашньому дні, будять у його серці давні згадки дитинства.
«Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все се було йому
знайоме, промовляло до нього», а тепер усе це треба кидати, може, й
навіки.
Але такий настрій був у Остапа лише вночі. Лиш «темна блакить нічного
неба почала потроху бліднути», а зі сходу дихнув вітерець, на душі
втікача стало весело і легко. Картина ранку, майстерно змальована
автором, немов пробуджує в молодому тілі силу, завзятість, бажання
боротись і перемогти.
Дивує картина темної осінньої ночі, коли Остап і Соломія прокралися до
Дунаю і чекали перевізників. Морок наповнював глибокі чорториї, що
збігали схилом. Утікачі ховалися у вологій пітьмі глибоких і покручених
яруг. Усе немов пройняте тривогою, очікуванням нещасть, які не можна ні
передбачити, ні відвернути. Зверху сіявся чи то дощ, чи то мряка, тіло
терпло, дерев'яніло, байдужість закрадалася в серце, втрачалося почуття
реальності, а «широка річка спокійно дрімає в легкому тумані, чорне небо
безперестанку сіє росу...»
Кожна пейзажна замальовка ніби відтворює переживання героїв. Соломія
відчуває ненависть до очерету, серед якого загубила Остапа. А той очерет
«жовтий, гладкий, високий — він глузував із неї, помахуючи над її
головою рудим чубом... Соломія накинулась на нього і почала трощити зі
злості, з озвіріння, як свого ворога». Декількома словами Коцюбинський
передав безмежжя відчаю люблячої жінки у боротьбі зі зрадливою природою.
Не судилося Остапові і Соломії знайти щастя в чужій стороні. Дунай
забрав Соломію у свої могутні обійми, Остап одинаком дожив до старості.
Довгі роки самотнього життя серед розлогих просторів навчили Остапа
розуміти таємну мову природи. Вітер, що літає «понад тихими степами і
забирає по дорозі, всичує в себе і тишу села, і клекіт міста, шемрання
темного лісу, дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса», несе усі новини і
кидає у комин Остапової хатинки. І вітер, і Дунай промовляють до нього
голосом коханої Соломії, яка тужить за Остапом і на тому світі
Не нашли ответ?
Похожие вопросы