Политика создания в ссср обобществлённых сельских хозяйств называлась

аналіз ситуації спонукав В. Леніна до неочікуваного для багатьох рядових комуністів, вихованих на працях К. Маркса і того ж таки В. Леніна, висновку: або радянська влада відмовиться від «кавалерійської атаки на капітал», або народ змете її. Ще в березні 1920 р. В. Ленін рішуче заперечував Л. Троцькому, який пропонував замінити продрозкладку продподатком та відновити товарообіг. Та вже на X з'їзді (1921 р.) партії В. Ленін змінив свою позицію і закликав перейти до «нової економічної політики» (НЕПу) і навіть погрожував відставкою, якщо партія не підтримає його. Марево світової революції, на яку покладалося стільки надій, розтануло за горизонтом економічної стабілізації на Заході, і тепер більшовики повинні були самостійно вирішити питання, що робити далі. К. Маркс жодної поради щодо цього не залишив. Відтак В. Ленін дійшов до думки, що потрібно змінити тактику й соціалізм в Росії слід будувати за допомогою ...державного капіталізму. НЕП саме і був пристосованою більшовиками до умов комуністичної Росії особливою формою державного капіталізму. В. Ленін заявляв, що НЕП - «це всерйоз і надовго», але він ніколи не казав, що це назавжди. Прийнята X з'їздом РКП(б) резолюція «Про заміну продрозкладки продподатком» передбачала набагато ширшу програму, ніж можна було зробити висновок з назви резолюції — вона заклала основи індустріального стрибка. Слухаючи виступ В. Леніна, делегати X з'їзду без перебільшення пережили шок - вождь закликав їх до того, у боротьбі з чим вони проливали кров на фронтах громадянської війни, наближаючи епоху «світової комуни». Ще кілька місяців тому за слова, виголошувані тепер В. Леніним, ВЧК на чолі з Ф. Дзержинським відправляла на смерть тисячі «ворогів революції». Питанням першочергової ваги було кооперування селянства. Розв'язання цієї задачі включало селян у соціалістичне будівництво, з одного боку, і нейтралізовувало їх як потенційно ворожу більшовикам силу, з другого. Створення прошарку, за словами В. Леніна, «цивілізованих кооператорів», налагодження нормальних економічних зв'язків між містом і селом залишало комуністам надію дочекатися світової пролетарської революції, яка «запізнювалася». Якщо вона все ж таки не відбудеться - самостійно, усупереч ученню К. Маркса, будувати соціалізм у Росії, оточеній «імперіалізмом». Підоймою для відродження не лише села, а й економіки в цілому, стала заміна продовольчої розкладки чітко визначеним податком, дозвіл оренди землі й найму робочої сили. Тепер селянин, сплативши державі наперед відомі йому обсяги податку, вільно продавав решту своєї продукції на ринку й отримував прибуток. Відтак за 1922-1924 рр. сільське господарство досягло рівня найуспішнішого з довоєнних 1913 р., а споживання м'яса в сім'ях зросло вдвічі. Запроваджуючи НЕП, держава зберегла за собою «командні висоти» у важкій промисловості та інших найважливіших галузях, зате дозволила приватну торгівлю й дрібне приватне виробництво із застосуванням найманої робочої сили. Та й державна промисловість тепер змушена була не просто виконувати план, а працювати на ринок, оскільки була переведена на самофінансування - що продано, те й можна розподіляти серед працівників. Не всім це виявилося під силу, тому частина дрібних виробництв збанкрутіла й була продана колишнім власникам або передана в оренду чи здана в концесію (за роки НЕПу було надано дозвіл лише на 123 концесії).