Помогите определить главную мысль оповидання ! ^ БАБУСИН ОНУЧОК Чи то соняшник гойднувся біля тину, чи білявий хлопчик заглядає в подвір’я баби Стехи. Старенькій уже важко розпізнати. Сидить вона на ослінчику біля хати, на колі...

Помогите определить главную мысль оповидання ! ^ БАБУСИН ОНУЧОК Чи то соняшник гойднувся біля тину, чи білявий хлопчик заглядає в подвір’я баби Стехи. Старенькій уже важко розпізнати. Сидить вона на ослінчику біля хати, на колінах руки тремтять — купаються в щедрому сонячному промінні. А довкола — зграйка білих ромашок, ніби сузір’я. — Бабуню, — крутнувся біля неї Андрійко. — Послала мати, щоб я обірвав вишні. Ви, мабуть, самі нездужаєте? — Еге ж, нездужаю-таки, — старенька привітно глянула на сусідського хлопчика. — Зате я, бабуню, хутко все обірву, — запевняє Андрійко. — Тільки листя посиплеться! Баба Стеха дріботить до дверей, шукає в сінцях і виносить полотняну торбину. Хлопчик чіпляє її через плече й біжить у садок. Коли бабуся підійшла до розлогої вишні, Андрійко вже осідлав найвищу гілку. Між зеленим листям тільки сорочка біліє. — Не гойдайся, онучку, — застерігає старенька, — бо доведеться ловити тебе в пелену. — Не бійтеся! — гукає згори хлопчик. — Зате мені звідси можна небо дістати! — Еге ж, — клопочеться старенька. — Небо чи й дістанеш, штани залишиш на сучку. Сидить Андрійко вгорі, між небом і землею, обриває стиглі ягоди й думає про бабу Стеху. Хороша вона. Завжди пригощає яблуками та вишнями, не свариться, коли якийсь бешкетник залізе до неї в садок. Живе вона самотньо, от і роздає гостинці сусідським дітлахам. Андрійко глянув униз. Бабуся зіперлася на палицю, така маленька і суха, як маківка. — Бабуню, а де ваші внуки? — Далеко, ой, далеко, — хитає головою. — Онучок, як місячко, одненький. Мабуть, виріс уже... — А чому він не їде до вас? — Мабуть, клопоти не пускають. Уже й листи не пише... Змовкла. Ще нижче схилилася на палицю. — Не барися там, Андрійку, — стривожилася. — Дереву вже важко тримати тебе. Хлопчик хвацько зістрибує на землю. Увесь обмурзаний вишнями. Пузата торбина відтягує йому руку. Баба Стеха полегшено зітхає: — От і гаразд. — Прийду до вас і яблука трусити, — каже Андрійко. — Еге ж, — старенька неквапно ступає, обмацуючи стежку палицею. — Вночі так гупають, аж у хаті дзвенить. На рундуку хлопчик висипає соковиті вишні у велику емальовану миску. — Бери, Андрійку. Мені вистачить. Хлопчик дивиться на стареньку, на сиве її волосся, що вибилося з-під хустки, й раптом каже: — Бабусю, візьміть мене внуком...