Щастя можна знайти тільки на рідній землі (за поемою Євшан- зілля)

Дух непокори i свободи живе в серцi тiльки тiєï людини, яка усвiдомила себе  сином рiдноï землi, рiдного краю. I це найсвятiше почування "живить надiю,  певну вiру в iдеали". Про це святе почуття людини i йдеться в одному з  найпатрiотичнiших творiв  - поемi Миколи Вороного "Євшан-зiлля". В основу сюжету покладено легенду з лiтопису. Сина половецького хана князь  Володимир узяв у полон маленьким хлопчиком. Зростала дитина у багатствi, маючи  усе, бо князь: Оточив його почотом  I розкошами догiдно  - I жилось тому хлоп'ятi  I безпечно, i вигiдно. Сите i безтурботне життя на чужинi поступово стирало у пам'ятi рiдних людей,  степ, звичаï, i ханський син забув мову батькiв, почав "край чужий, чужi  звичаï як за рiднi уважати". Зачерствiло його серце, переродилася душа. Не  вражає юнака пiсня посланця: Там, де пустка замiсть серця,  Порятунку вже не буде!.. I все ж пахощi гiркого полину примусили серце забитися швидше, вони допомогли  прокинутися найсвятiшому почуттю  - любовi до рiдного краю. "Рiдний степ  - широкий, вiльний" "раптом став перед очима, з ним i батенько нещасний". I вже  нiщо не могло зупинити юнака: нi розкiшне життя, нi багатства, нi почестi. Вiн  зрозумiв, що найдорожче для людини  - ïï рiдна земля i воля в рiднiм краю: Краще в рiднiм краï милiм  Полягти кiстьми, сконати,  Нiж в землi чужiй, ворожiй  В славi й шанi пробувати! Проблема, порушена в поемi, залишається актуальною i сьогоднi, бо розкидала доля  украïнцiв по рiзних куточках земноï кулi. Блукають вони у пошуках щастя,  не розумiючи, що знайти його можна тiльки на рiднiй землi: Де ж того євшану взяти, Того зiлля-привороту, Що на певний шлях направить,  - Шлях у край свiй повороту?!