Твір на тему "мама вічне поняття"

Мати... Найрідніша у світі людина. Немає жодного поета і письменника, який би не присвятив свого твору матері. Найніжнішими, найщирішими словами писали про свою матір А. Малишко, В. Сосюра, В. Симоненко, Є. Гуцало, О. Довженко, Д. Павличко, Д. Білоус, Гр. Тютюнник та багато інших. Різних відтинків набирає це слово у кожного з письменників: мати-учитель, мати-оберіг, мати-Україна. І для всіх, звичайно, образ матері - це символ дитинства, найдорожчих і найбезтурботніших років, бо саме в дитинстві закладаються перші й найміцніші підвалини любові, духу, характеру.  З першої миті життя схиляються над нами обличчя матерів. В тривозі й любові, в замилуванні й надії вдивляється матір в своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Усім своїм життям і працею, прикладом і вихованням утверджують в нас кращі риси людяності й добра. Закривають грудьми, навіть ціною власного існування від усього лихого. Та не можуть матері захистити своїх дітей од війни, коли вона палить рідну землю, одривають від серця юних синів і посилають захищати Вітчизну. Мабуть, війни найбільше спрямовані проти матерів. Над полеглими завжди схиляє своє обличчя Мати-Вітчизна - уособлення всіх матерів рідної землі.  Матері... Усе життя дивляться вони нам услід, вирядивши в люди. Так і стоять на початку всіх наших доріг, стоять і бажають нам добра і щастя. Сподіваються від своїх дітей найвищих духовних злетів, бо й в останню хвилину думають про те, щоб їхні діти жили гідно серед людей і творили добро на своїй землі. Вони мудро і терпеливо зносять те, що їх витісняють з синівських і доччиних сердець обранці й обраниці, спочатку кохані, потім дружини й чоловіки. Аби тільки щасливо жилося їхнім дітям.  Рідна мати і рідна Україна - два крила любові, два крила несуть українську душу через віки, і не в'януть у вічному польоті, бо тримає їх на світі материнська любов.  Слово "мама" росте з нами тихо, як ростуть дерева, сходить сонце, розквітає квітка, як тихо світить веселка і гладить по голівці дитину рідна рука. І так же тихо воно приходить на уста - промінцем маминої усмішки і ласкавістю її очей, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою лагідністю руки і вечірньою молитвою. Мати - це мить і це вічність, бо вона завжди з нами, вона живе в нас в і наших дітях та внуках, в усьому нашому роді і береже нас та благословляє на добро.  А в найтяжчу годину стогоном вирветься з грудей тільки одне слово - як остання надія на порятунок: "Мамо!"     Слово мамо Великеє     найкраще слово.