Твір на тему " Мій обов язок перед мовою" или хотя быподскажите, вообще не имею представление, что писать...

 Мово рідна, слово рідне,                                                                            Хто вас забуває,                                                                            Той у грудях не серденько,                                                                            А лиш камінь має. У світі є багато народів, які мають свої традиції, культуру, звичаї, мову. всі вони різні, але водночас схожі...  Українська мова - це перлина нашої нації, яка пройшла довгий тернистий шлях до сьогодення. Вона боролася, а з нею боролися й люди. Її принижували, пригноблювали, не визнали. Лише тоді, коли зрозуміли якою силою водіє наша мова, почали утискати. Люди, чуючи ріднесеньке українське слово, вставали та йшли до боротьби, у них відкривалося друге дихання. Скільки крові пролито, скільки людей вбито, але ми її вибороли.  Її називають солов'їною. На мою думку, не лише тому, що вона милозвучна, а ще й через те, що українська мова, неначе те солов'ятко, гордо й, що головне, вільно летить у синьому небі.  Цей скарб передається з покоління в покоління і не має ціни. Але, з кожним роком, вона перетворюється із пташиної у сленгову мову. Жаргони, діалектизми, суржик вже переповнюють її. То невже наші славні предки боролися задля цього? Я думаю, що ні. Тому наш обов'язок перед мовою шанувати її, берегти, любити. У своїй розмові використовувати менше цього сленгу. Вивчати і вдосконалювати українську мову. Якщо не ми, то хто? У народі говорять: "Якщо хочеш знищити народ, убий його мову". І це, справді, так. Отже, ми йдемо до загибелі? Любіть свою мову, плекайте її, робіть все для того, щоб вона процвітала, адже вона рідна, вона наша.  Як ту мову нам забути, Котрою учила Нас всіх ненька говорити, Ненька наша мила.