Вірші Лесі Українки про квіти

«Квіток, квіток, як можна більше квітів…»Леся Українка «Квіток, квіток, як можна більше квітівІ білого серпанку на обличчя,Того, що звуть ілюзією…» Боже!Як часто ті слова вчуваються меніПосеред ночі: «Квітів, безліч квітів!Я ж так любив красу!..» Мій бідний друже,Я принесла тобі всі квіти, що далаСкупа весна твого скупого краю,Я всі зібрала і в труну вложила,Всю ту весну убогу поховала.Ти спиш в землі між мертвими квітками,І страшно думати мені про нихІ про твій сон, я краще знов укриюСерпанками ілюзії твій сон,Щоб не чіпать страшних містерій смерті.Я досить слухала її прелюдій,Вони мені морозили всю кров,Вони мене у камінь обертали;Я досі того вимовить не можу,Чого мене навчила пісня смерті.Ні, ні, мій друже, спи спокійно, спи,Я не скажу нікому слів таємних.Квіток просив ти? дам тобі їх більше,Ніж та ворожая весна дала,Весна та люта, що тебе забрала.Я дам живих квіток, зрошу їх кров’ю,І заблищать вони, немов рубіни, –Не так, як ті бліді, убогі квітиВесни лихої, – і не будуть в’януть,І в землю не підуть, і не умруть,І ти знов оживеш в вінку живомуЖивих квіток; ілюзії серпанок,Серпанок мрій моїх тебе скрасить,Та не закриє, будеш ти сіяти,Як промінь сонця в мареві легенькім,Що стелеться по золотому полі.Нехай собі минає рік за роком,Нехай мій вік уплине за водою,Ти житимеш красою серед квітів,Я житиму сльозою серед співів.