Дипломная работа: Ефективність вирощування ячменю ярого після цукрових буряків за мінімалізації зяблевого обробітку
В дослідженнях А.Д.Балаєва, О.І.Наумовської та І.П.Надточія [23] врожайність ярого ячменю на неудобреному фоні на варіанті з оранкою на глибину 20-22 см становила 24,8 ц/га, на варіанті з плоскорізним розпушуванням на цю ж глибину 26,8 ц/га, на варіанті з плоскорізним розпушуванням на глибину 10-12 см – 27,3 ц/га та за поверхневого обробітку – 26,1 ц/га. На удобреному фоні відповідно: 39,0; 43,0; 41,8; 37,0 ц/га. Тобто, застосування альтернативних способів обробіткутрадиційній оранці під ярий ячмінь виявилось ефективним.
При вивченні способів обробітку ґрунту на чорноземах карбонатних малогумусних було встановлено, що врожайність ярого ячменю на неудобреному фоні при різноглибинному полицевому обробітку в сівозміні становила 30,7, різноглибинному безполицевому – 29,6, мілкому – 26,9 та комбінованому – 29,2 ц/га [22].
А.В. Кіслов, Ф.Г. Бакіров, С.А. Фєдюнін [25] порівнюючи способи
обробітку ґрунту встановили, що при вирощуванні твердої пшениці після озимих саму високу врожайність (17,2 ц/га) забезпечила оранка на 20-22 см. У варіантах з плоскорізним обробітком на 10-12 см урожай знизився на 0,8-0,9 ц/га, а при прямій сівбі становив лише 12,9 ц/га. Без обробітку ефективний лише при вирощуванні м’якої ярої пшениці після твердої. Врожайність тут становила на рівні плоскорізного обробітку (16,8-16,9 ц/га), а при оранці була меншою на 1,2 ц/га. Схожі результати при вирощуванні ярої пшениці отримав Т.М. Блісов [26].
При вивченні оранки на 20-22 см, дискування на 5-6 см та нульового обробітку на дерново-підзолистому ґрунті урожайність ярого ячменю в середньому за 16 років в зернотрав’яній сівозміні становила 29,5, 29,9 і 25,9 ц/га, а в плодозмінній – 31,0, 30,8 і 31,1 ц/га відповідно по способам обробітку ґрунту [27].
За даними В.А. Гулідової [28] краща густота стояння рослин ярого ячменю, посіяного після цукрових буряків (від 378 до 392 шт./м2 ) відмічена на варіанті дискового лущення ґрунту. Гірше ячмінь кущився після оранки, що зменшило густоту продуктивного стеблостою до збору врожаю на 39-50 шт./м2. Маса 1000 зерен по способам обробітку різнилася незначно. Така тенденція прослідковується в дослідах В.В. Баранової та В.А. Малаєва [29] стосовно посівів озимого жита і ярої пшениці.
В дослідженнях Ю.І Накльоки [30] польова схожість висіяного насіння ярого ячменю була практично однаковою в усіх варіантах обробітку і коливалась в межах досліду від 83 до 85 %. Повна густота сходів також не залежала від способів та глибин основного обробітку ґрунту, проте кінцева густота рослин в середньому на 7,7 шт./м2 була більшою на фоні безполицевого обробітку ґрунту, де й збереженість рослин також залишалась дещо (на 1%) вищою. На фоні плоскорізного розпушування загальна кількість стебел була більшою на 57 шт./м2, а продуктивних – на 23 шт./м2. Зменшення глибини обробітку ґрунту супроводжувалося збільшенням кількості продуктивних стебел на фоні обох досліджуваних способів, а на кількість та масу зерен в колосі способи та глибини обробітку ґрунту впливали в меншій мірі.
На основі короткого огляду наукової літератури можна зробити висновок, що незважаючи на досить значну кількість накопиченого науковцями матеріалу, єдиної точки зору про вплив того чи іншого варіанту зяблевого обробітку на збереження й поліпшення родючості ґрунтів та підвищення продуктивності рослин ячменю ярого на даний час не має. Це, насамперед, пов’язано з різними ґрунтово-кліматичними умовами вирощування його. Тому питання актуальності проведення таких досліджень залишається очевидним, що пов’язано не тільки із забезпеченням кращих умов росту і розвитку досліджуваних культур в сівозміні, але й зменшення затрат на проведення основного обробітку ґрунту.
РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1 Ботанічна і біологічна характеристика ячменю ярого
Ячмінь (Hordeum L.) – однорічна рослина. Суцвіття – колос. Стрижень колоса складається з члеників, на виступах яких розміщуються одноквіткові колоски (на кожному по три колоски). У деяких форм ячменю (фуражного) остюки перетворюються на трилопатевий придаток. Трапляються й безості форми ячменю. Квіткові луски плівчастих ячменів зростаються із зерном.
Поширені два підвиди ярого ячменю: вульгаре (Ногdeumvиlgаге) — шестирядний і дистіхум (Н. dіstichum) — дворядний, у якого лише середні колоски у трійках плодючі. З шестирядних ячменів найбільш поширений різновид палідум, у якого зерно плівчасте, колоскові луски вузькі, колос солом'яно-жовтий, зниженої щільності, ості довгі, зазублені. Серед підвидів дистіхум в культурі найбільш поширений різновид нутанс (vаг. пutаns), який мало відрізняється від різновиду палідум за зовнішнім виглядом зерна та іншими характеристиками (зерно плівчасте, колоскові луски вузькі, колос солом'яно-жовтий зниженої щільності, ості довгі, зазублені).
Ярий ячмінь невибагливий до тепла. Насіння його починає проростати при температурі 1 — 2 °С, а сходи й молоді рослини легко витримують заморозки до 3 - 4 °С, а інколи до мінус 7-9 °С. При такому зниженні температури листя може загинути, але вузол кущення зберігається і після підвищення температури рослини відростають і продовжують вегетацію. У період вегетації сприятливою для росту й розвитку рослин є температура 18 °С. Разом з тим ячмінь характеризується значною стійкістю проти високих температур, легко витримуючи підвищення їх до 38 - 40 °С. За такої температури продихи в листках та інших органах ячменю паралізуються лише через добу-півтори (25 - 35 год.), тоді як у ярої пшениці — вже через 10-17 год. настає їх параліч, а у вівса — навіть через 5 год. Тому посіви ярого ячменю і поширені далеко на південь.
Серед хлібів першої групи ячмінь є найбільш посухостійким. Його транспіраційний коефіцієнт становить близько 403 з коливанням від 300 до 450, що також має велике значення для поширення його на півдні.
Для проростання насіння ячменю потрібно 45 - 50 % води від його сухої маси, що значно менше, ніж для насіння пшениці й вівса. Проте слід враховувати, що в ячменю на початку вегетації недостатньо розвивається коренева система і рослини погано витримують весняну посуху, тому не можна затримуватись із сівбою, бо це може зумовити недружне проростання зерна і зріджені сходи. У зв'язку з цим ячмінь треба сіяти в перші дні весняних польових робіт достатньо вологий ґрунт. Дуже чутливий ячмінь до надмірної вологості ґрунту і різко знижує свою врожайність на заболочених ґрунтах, недостатньо пухких, з близьким заляганням ґрунтових вод.
Погано росте ячмінь також на легких піщаних ґрунтах, дуже пригнічується на кислих торфовищах (при рН < 6), а в умовах надто кислої реакції ґрунтового розчину (рН 3,5) зовсім не дає сходів. Тому меліорація таких ґрунтів є обов'язковим заходом для вирощування високих урожаїв ячменю. З урожаєм 1 ц зерна ячменю з ґрунту виноситься менше основних елементів живлення, ніж при вирощуванні озимої пшениці, жита й тритикале: азоту — 2,5 кг, фосфору — 1,1, калію — 1,8 кг. Проте через недостатньо розвинену кореневу систему для нього потрібні ґрунти родючі, добре забезпечені поживними речовинами в легкодоступній для рослин формі.
Ярий ячмінь, як і озимі зернові культури, добре кущиться, утворюючи 3-5 стебел на одній рослині. Цю його властивість використовують у насінництві при розмноженні високодефіцитних сортів.
Ячмінь — типова самозапильна рослина. Цвіте й запилюється він, як правило, ще до викидання колоса, хоча, наприклад, голозерні й рихлоколосі плівчасті ячмені схильні до відкритого цвітіння.
За характером розвитку ярий ячмінь належить до рослин довгого світлового дня. Серед інших зернових ярих культур він є найбільш скоростиглою культурою, деякі сорти його дозрівають за 75 днів. Завдяки короткому вегетаційному періоду його успішно вирощують у північних районах СНД (у Заполяр'ї він практично є основною продовольчою культурою). На півдні, південному заході, де світловий день коротший, вегетаційний період ячменю триває 105 — 115 днів [31].
2.2 Особливості сорту Соборний
Сорт створений методом індивідуального добору з гібридної популяції F4 (HocKey x Романтик).
Автори сорту: І.А. Шубейко, Н.П. Шубейко, Н.В. Василенко, А.М. Мелетьєв.
Заявник Миронівський інститут пшениці ім. В.М.Ремесла. Різновидність нутанс. Форма куща прямостояча. Колос дворядний, слабо звужується до верхівки, довжиною 6-9 см, солом'яно-жовтий, середньої щільності (на 4 см колосового стрижня 11-13 члеників), слабо поникає. Остистий, остюки зазублені, пружні, перевищують довжину колоса у 1,5 рази.
Стебло середньої висоти - 88 см, світло-жовте. Листки зелені, широкі. Колоскова луска - мала, вузька, нервація відсутня. Квіткова луска ніжна, зморшкувата. Перехід квіткової луски в остюк поступовий. Щетинка біля основи зернівки довговолосиста. Зернівка велика, еліптичної форми. Маса 1000 насінин 48г.
Середньостиглий, вегетаційний період 87-93 дні. Стійкий до вилягання. Посухостійкість висока.
Сорт інтенсивного типу. За даними заявника рекомендується висівати за 100-відсоткової господарської придатності 4,5-5,0 млн./га насінин. Строк сівби ранній - перші дні початку польових робіт.
На державних сортовипробувальних станціях отримали середній врожай 44,9 ц/га, що на 6,6 відсотка більше стандартів.
Сорт пивоварного призначення. Вміст білка 10,2%, екстрактивних речовин - 82, плівчастість 8-9 та крохмалю 62 відсотки.
Стійкий до ураження борошнистою росою, жовтою іржею, смугастим гельмінтоспоріозом.
Рекомендований для вирощуванні в зонах Степу та Полісся. Як сорт інтенсивного типу вимагає високої сортової агротехніки. Застосовувати технологію вирощування пивоварних ячменів [32].
РОЗДІЛ 3
УМОВИ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
Експериментальна частина роботи виконувалася на дослідному полі Уманського державного аграрного університету, розташованому в Маньківському природно-сільськогосподарському регіоні Середньо-Дніпровсько-Бузькому окрузі Лісостепової Правобережної провінції України.
Територія дослідного поля представляє собою вирівняне підвищене плато водорозділу рік з пологими схилами (2-3 °) південно-східної і північно-західної експозиції. Підземні води залягають на глибині 22-24 м, тому польові культури переважно використовують вологу, що нагромаджується в ґрунті із атмосферних опадів. За кількістю опадів район характеризується періодичними посухами (2-3 роки, а в окремі періоди і 3-5 років за десятиріччя посушливі) і відноситься до підзони нестійкого зволоження.
3.1 Ґрунтові умови