Дипломная работа: Фармакологія гельмінтозів

2.2.2.1.2. Сисуни (трематоди). До них відносяться опісторхи(котячий сисун), клонорхи, дікроцелії, фасціоли, парагоніми, метагоніми, нанофієти, шистосоми і ін.

Впродовж свого життєвого циклу гельмінти проходят декілька стадій розвитку — яйце, личинку, дорослого паразита. Кожна стадія часто мешкає в різній екологічній ланці — зовнішнє середовище, організм тварини або декількох видів тварин, в яких послідовно розвиваються різні стадії паразита.

В даний час відомо 287 видів гельмінтів, що паразитують у людині, з них близько 50 видів мають широке поширення. Близько 100 видів зареєстровано на території України, із яких найбільш часто зустрічаються 20.

Багато паразитів, і особливо гельмінти, потребують зміни господарів. Господар - це організм, який служить для паразита місцем проживання і джерелом живлення. Господар може бути остаточним (дефінітивом), коли в ньому мешкає доросла, статевозріла особина паразита, і проміжним, коли в ньому мешкає личинкова стадія.

Так, бичачий ціп'як в дорослій стьожковій стадії паразитує в кишечнику людини, а в личинковій (у вигляді фіни) — в м'язах великої рогатої худоби. В даному випадку людина є остаточним господарем, а велика рогата худоба - проміжним. Інший вигляд гельмінтів — ехінокок в дорослій стадії мешкає в кишечнику собаки (остаточний господар), в личинковій стадії (у вигляді міхурів) — у внутрішніх органах сільськогосподарських тварин і людини (проміжні господарі). Для деяких гельмінтів існують два проміжні господарі, у такому разі другий з них називається додатковим. Наприклад, личинки широкого стьожака проходят розвиток спочатку в прісноводих рачках — циклопах (проміжний господар), а потім в рибі (додатковий господар).

Гельмінти, розвиток яких відбувається з обов'язковою участю проміжного господаря, називаються біогельмінтами (опісторх, бичачий ціп'як, широкий стьожак і ін.), якщо ж для розвитку поза організмом господаря необхідне лише перебування в грунті — геогельмінтами (аскарида, волосоголовець і ін.). Такий розподіл ввели Скрябін К.І. і Шульц Р.С. (1931). Людина, інвазована, тобто заражена, біо- або геогельмінтами, не є джерелом зараження безпосередньо для тих, що оточують. Відповідно гельмінтози (захворювання, викликані гельмінтами) поділяють на біогельмінтози і геогельмінтози.

Проте є декілька гельмінтів (карликовий ціп'як, гострик), яйцями яких заражаються безпосередньо від хворої людини контактно-побутовим дорогою, в основному через забруднені руки. На цій підставі виділена група контактних гельмінтозів (Шульман Е.С, 1952).

На території України найчастіше зустрічаються паразитарні захворювання, що викликаються гостриками, аскаридами, волосоголовцями, трихомонадами, лямбліями, ціп’яком карликовим, амебами, токсоплазмами, трихинелами, токсокарами, пневмоцистами, котячими сисунами (опісторхами), печінковими сисунами, легеневими сисунами, неозброєним і озброєним ціп'яком, широким стьожаком, ехінококом. Останнім часом зустрічаються тропічні гельмінтози - шистосоматози і філяріатози.

Тривалість життя гельмінтів різних видів в організмі остаточного господаря складає від декількох тижнів (гострики) до декількох років (ціп'яки) і навіть десятиліть (опісторхи).

Механізми патогенної дії

Механізми патогенної дії гельмінтів на організм людини є надзвичайно різноманітним.

Личинки багатьох гельмінтів, що потрапили в організм людини пероральним шляхом або через шкіру, а також що вийшли в кишечнику з яєць здійснюють міграцію через різні органи і тканині, під час якої ростуть та розвиваються. При цьому паразити мають механічну пошкоджуючу дію на тканини і органи людини.

Механічна дія

Механічна дія гельмінтів на тканини господаря також пов'язана з їх фіксацією на слизовій оболонці кишечника і різних інших органах. В цьому випадку паразити наносять механічні пошкодженні своїми крючками, присосками, ріжучими пластинками і кутикулярними шипиками і викликають подразнення з подальшою запальною реакцією. Клубок аскарид, особливо у дітей, може викликати кишкову непрохідність і навіть розрив кишечника. Велике число паразитуючих волосоголовців здатні порушувати зв'язок між слизовою та підслизовою оболонками і призводити до випадіння прямої кишки.

Механічне пошкодження тканин сприяє інокуляції і активації патогенних мікроорганізмів, що особливо часто виявляється в тих випадках, коли гельмінти на деяких стадіях свого розвитку здійснюють міграцію в організмі господаря. Наприклад, личинки аскарид, анкілостом, стронгилоїдов при міграції через стінку кишечника відкривають дорогу для мікробів, що знаходяться в травному тракті.

Клубок аскарид, що викликав кишкову непрохідність

Кишкова мікрофлора (сальмонели, кишкова паличка, різноманітні коки і ін.) може проникнути в кишкову стінку і стінку сечового міхура по шляхах міграції яєць шистосом.

Стимуляція розвитку алергічних реакцій

Стимуляція розвитку алергічних реакцій — найважливіший чинник патогенезу при всіх гельмінтозах. Алергія виникає унаслідок сенсибілізації організму людини продуктами обміну і розпаду гельмінтів, антигенними властивостями, якими вони володіють. При додатковому або повторному (ззовні) надходженні антигенів гельмінтів виникають алергічні реакції негайного і сповільненого типів.

До реакцій негайного типу відносяться анафілактичний шок, алергічна кропив'янка, лихоманка, набряки і ін. В основі механізму цих реакцій лежить взаємодія антигена гельмінтів з антитілами, а також з гістаміном і гістаміноподібними речовинами, що звільняються з тканин господаря та беруть участь в регуляції життєво важливих функцій організму і відіграють важливу роль в патогенезі захворювань. Алергічні процеси послаблюють дію продуктів обміну гельмінтів на організм господаря, затримують розвиток і міграцію личинок гельмінтів. Проте надмірно виражені алергічні реакції можуть викликати порушення функцій організму господаря і навіть призвести до його загибелі. Алергічні реакції найбільш виражені в ранній фазі інвазії — під час міграції личинок; бурхливий їх прояв спостерігається при супер- і реінвазіях і нерідко супроводжується процесами аутосенсибілізації організму.

Реакції сповільненого типу розвиваються триваліше. У їх основі лежать проліферативні процеси в ретикулоендотеліальній системі і сполучній тканині, пов'язані з подразненням їх антигенами гельмінтів. До таких процесів відносяться фагоцитоз, еозинофілія, алергічне запалення стінки кишечника, бронхів, жовчних проток, що супроводжуються еозинофільною інфільтрацією і набуханням сполучної тканини. У різних тканинах організму, сенсибілізованого алергенами гельмінтів, виникають паразитарні вузлики (гранулеми), що є скупченнями клітинних елементів навколо живих і загиблих личинок гельмінтів.

Для гельмінтозів, що викликаються тканинними паразитами, характерна еозинофілія, що є компонентом алергічних реакцій. Еозинофіли зв'язуючись з антитілами, що покривають мігруючих личинок, виділяють на поверхню паразитів лізосомні ферменти, які нейтралізують біологічно активні продукти обміну паразитів. Еозинофіли обмежують тканинну запальну реакцію, виділяючи багато ферментів, що регулюють вироблення гістаміну і гістаміноподібних речовин. У комплексі з ІgE, рівень якого при гельмінтозах незмінно підвищується, еозинофіли разом ізз тканинними базофілами, Т-лімфоцитами, макрофагами і іншими клітинами включаються в процеси формування гранулем, які обмежують патогенну дію личинок на організм господаря.

Вплив на мікрофлору

Продукти обміну, що виділяються гельмінтами при паразитуванні в кишечнику, сприяють зміні біоценозу кишечника і збільшенню частки патогенної і умовно-патогенної мікрофлори.