Дипломная работа: Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання
Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням [1].
Відповідно до Закону України «Про Національний банк України», основні засади грошово-кредитної політики – комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість Національному банку України з допомогою інструментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови для економічного зростання і підтримки високого рівня зайнятості населення [53].
Сьогодні всі визнають, що для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Зблизились позиції і щодо цілей цієї політики. Дерево цілей макроекономічної політики наведено на рис. 1.1.
 | ||
 | ||
|
Рис. 1.1 Дерево цілей макроекономічної політики держави
Ефект заходів монетарної політики не обмежується грошово-кредитною сферою, а проявляється також у реальній економіці завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика по суті є складовою загальноекономічної політики держави (див. рис1.2)[1].
Структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторальна політика).
Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена – в енергетиці, сільському господарстві тощо.
|
|
|
Рис. 1.2. Структура загальноекономічної політики держави і місце в ній грошово-кредитної політики
Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів.
Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон’юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон’юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках.
Фіскально-бюджетна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій [41].
Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:
- експансійна;
- рестрикційна.
При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, у зв’язку з чим її ще називають політикою інфляції.
При політиці грошово-кредитній рестрикції допускається стрімке, не досить зважене скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого стрімко «дорожчають», сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції.
Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскально-бюджетної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням.
Головним завданням кон’юнктурної політики є забезпечення рівномірного розвитку економіки через згладжування коливань у кон’юнктурних процесах із метою досягнення загальноекономічної рівноваги. Таке згладжування може забезпечуватися методами як монетарної, так і фіскальної політики, або ж обома одночасно.
Взаємозв’язок методів фіскальної і монетарної політики виявляється, передусім, у спільності окремих їхніх груп.
Наприклад, пожвавлення ринкової кон’юнктури через збільшення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами монетарної політики (зниження облікової ставки і збільшення пропозиції грошей) та двома методами фіскальної політики (зростання бюджетних видатків та скорочення податків). Стримування ринкової кон’юнктури досягається зменшенням сукупного попиту під впливом тих самих чотирьох методів, але протилежного спрямування.
У зв’язку з тим, що грошово-кредитна політика є основною складовою системи загальноекономічної політики, її роль у розвитку економічних процесів дуже важлива, оскільки нормальний розвиток ринкового суспільства неможливий без відповідного коригування економічних процесів з боку держави.
Водночас монетарна політика є не просто однією з складових регулятивної системи держави, а її ключовим елементом з огляду на результативність, ефективний вплив на економіку. Держава може регулювати основні економічні процеси і немонетарними заходами (адміністративними, фіскальними тощо) та домагатися прийнятих результатів, особливо на короткострокових проміжках часу. Про це свідчить і досвід Радянського союзу та країн з командно-адміністративною системою господарювання. Проте широке застосування адміністративних методів стримує ринкові процеси, позбавляє економіку внутрішньої здатності до саморегуляції, робить її повністю залежною від вольових рішень державних структур, тобто неринковою. Тільки застосування монетарних методів дає можливість зберегти ринкову сутність економіки і забезпечити достатню урегульованість її ззовні, як того вимагає розвиток суспільства на демократичних засадах.
Застосування методів монетарної політики сприяє також посиленню здатності ринкової економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці. Йдеться насамперед про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості та цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикція чи експансія) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятому рівні основні економічні індикатори, передусім, рівень цін та інфляцію.
Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу – під час виходу з депресій, гальмування економічного спаду, запобігання кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожен з цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави.
Грошово-кредитна політика в економічній літературі частіше всього визначається, як політика центрального банку, що регулює кількість грошей в обігу. Це визначення акцентує увагу на взаємодії грошово-кредитної політики на сферу обігу. Відповідно до Закону України «Про Національний банк України», грошово-кредитна політика – комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу [53]. Більш точну трактовку даної категорії наводить Симановский А.Ю. Монетарна політика визначається ним, як «управління грошовою пропозицією або створення умов для доступу економічних суб’єктів до кредитів і (або) під відсоткову ставку, що відповідає відповідним економічним цілям». На відміну від першого визначення друге підкреслює можливість впливу грошово-кредитної політики не тільки на сферу обігу, але й на сферу виробництва. [71]
У енциклопедії банківської справи України наведено наступне визначення, грошово-кредитна політика – комплекс взаємопов’язаних, скоординованих заходів держави у сфері грошового обігу і кредиту, спрямованих на забезпечення стійкого, ефективного функціонування економіки, зокрема, на регулювання пропозиції грошей з метою стабілізації товарних цін, обсягів виробництва і зайнятості, процента, курсу національної грошової одиниці, згладжування коливань кон’юнктури ринків [16].