Дипломная работа: Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання

Методи грошово-кредитної політики – це способи дії на орієнтири грошово-кредитної політики, що здійснюються шляхом застосування визначених інструментів грошово-кредитної політики.

Інструменти грошово-кредитної політики – це тісно пов’язані з цільовими орієнтирами грошово-кредитної політики показники, що знаходяться в сфері дії Національного банку як органа грошово-кредитного регулювання, величина яких може бути достатньо швидко скоректована.

Методи грошово-кредитної політики поділяються на:

- адміністративні;

- економічні.

До адміністративних методів грошово-кредитної політики відносять:

- лімітування рівня відсоткових ставок по кредитам;

- обмеження об’єму кредитів, що видаються кредитним організаціям;

- селективна кредитна політика, що реалізується шляхом:

a) встановлення кількісних параметрів на кредити, що направляються в пріоритетні галузі економіки;

b) створення спеціалізованих кредитних організацій, що здійснюють кредитування пріоритетних галузей по більш низьким відсотковим ставкам;

- портфельні обмеження, що передбачають нав’язування кредитним установам в зобов’язання купівлю державних цінних паперів;

- валютні обмеження, що включають:

a) продаж частини валютної виручки центральному банку по офіціальному курсу;

b) ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам;

c) обмеження операцій кредитних організацій по купівлі-продажу валюти на внутрішньому ринку і ін.

До економічних методів грошово-кредитної політики відносять:

- нормативні методи, що здійснюються шляхом використання таких інструментів, як:

a) відрахування в фонд обов’язкових резервів;

b) коефіцієнти і нормативи, що встановлюються для кредитних організацій;

- коректуючи методи, що здійснюються шляхом використання наступних інструментів грошово-кредитної політики:

a) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків;

b) процентну політику;

c) рефінансування комерційних банків;

d) управління золотовалютними резервами;

e) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку;

f)регулювання імпорту та експорту капіталу;

g) емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними.

Таким чином, можна зробити наступні висновки. Для більш широкої трактовки терміну «грошово-кредитна політика» необхідно відмітити її зв'язок із сферою виробництва. Крім того, визначаючи зв'язок грошово-кредитного регулювання, необхідно чітко визначити ступінь її впливу на основні макроекономічні показники, враховуючи зовнішньоекономічну ситуацію [71].