Дипломная работа: Іменник як частина мови та методика його вивчення у початкових класах

Загальне поняття про іменник починає формуватися в дитини ще в добукварний період на уроках рідної мови. Саме тут класовод навчає дітей розрізняти предмет і слово, що його називає.

Надалі в учнів поступово формується вміння «працювати» зі словом як узагальненою назвою предмета. Скажімо, учитель вимовляє слово стіл, а діти називають той стіл, який вони при цьому можуть уявити.

Подальше формування поняття «іменник» передбачає роботу над лексичним значенням іменника і його граматичною ознакою – відповідає на питання хто? що? Уміння ставити до слів і назв предметів запитання хто? чи що? прищеплюється дітям ще в період навчання грамоти під час розмовного курсу української мови.

Діти дізнаються про те, що слова, які означають назви людей і тварин, відповідають на питання хто? , а слова, які означають назви інших предметів, - на питання що? З цією метою учитель здійснює систематизацію слів – назв предметів, тобто виділяє групи слів на позначення людей, тварин, рослин, предметів побуту.

Поняття «число» засвоюється учнями на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв’язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці у процесі засвоєння рідної мови, адже, практично діти вміють користуватися формами однини і множини іменників (кукла – куклы, лялька – ляльки, яблоко - яблоки). Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається у школі.

На уроках української мови під час вивчення числа іменників учитель має змогу спиратись на знання учнів, отримані на уроках першої мови.

Поняття про однину і множину іменників формується послідовно. Спочатку в дітей актуалізуються уявлення про один і багато предметів. Діти навчаються добирати слова за зразком (герой – герої, мишеня – мишенята, мышь - мыши) або змінювати форму слова, керуючись настановою один–багато . Потім вводяться терміни однина / множина .

Під час вивчення числа іменників діти повинні зрозуміти, що в українській мові, як і в російській:

— іменник може означати називати один предмет, тобто він уживається в однині (книга, олівець, стіл);

— якщо іменник називає назву два або більшу кількість предметів, він уживається у множині (книги, олівці, столи);

— не будь-який іменник, що має форму множини, називає кілька предметів (окуляри, ножиці, двері);

У початкових класах учні одержують уявлення про українську мову як державну, про спорідненість російської й української мов. Зміст українського мовного матеріалу, авторами сучасних програм, визначено на основі порівняльного аналізу російської й української мов. Внаслідок цього ученими (О.Н. Хорошковська, Г.П. Коваль) виявлено мовні факти, які повністю збігаються в обох мовах, і ті, які мають певну розбіжність. Це дістало відповідну презентацію у програмах і має враховуватися під час організації навчального процесу та в методиці навчання.

Спільні в обох мовах знання й уміння з мови мають бути перенесені й знайти своє застосування на українському мовному матеріалі. Вони повинні активізуватися в навчальному процесі, а не вивчатися як нові. Засвоєнню підлягають лише терміни та опорні слова, що дає можливість вільно оперувати знаннями.

Факти, які не збігаються(окремі родові і числові форми, відмінкові закінчення), потребують особливої уваги, оскільки засвоєння такого матеріалу супроводжується інтерференційним впливом навичок, які вже сформувалися на уроках російської, що призводить до помилок. Такі знання й уміння потребують корекції відповідно до закономірностей української мови. Оскільки розходжень у мовному матеріалі обох мов з теми «Іменник» не так уже й багато (спільними є майже усі граматичні поняття), врахування спільного в обох мовах не потребує багато часу, який в інших умовах витрачався б на пояснення нових знань та формування відповідних умінь. Це дає можливість надати урокам української мови практичного мовленнєвого спрямування. [ 21, с.19 ]

Практична спрямованість початкового навчання української мови зумовлює те, що контролю підлягають не стільки знання з мови, скільки вміння практично застосовувати ці знання під час продукування власних висловлювань.

Проаналізувавши навчальні програми для 1-4 класів шкіл з російської мови навчання, ми бачимо, що вивчення іменника проводиться у 4-му класі. При цьому на вивчення української мови відводиться дві години на тиждень. Усього на вивчення української мови відведено 178 годин. З них на іменник- 24 [ 21, с. 52 ].

За цей час учні повинні отримати уявлення про українські іменники, що позначають опредмечені дії, стан, якість (радість, сум, сміливість, сміх, блакить), іменники-синоніми й іменники-антоніми, спостерігати за багатозначністю окремих іменників. У дітей формувати вміння обирати з низки іменників-синонімів ті слова, які найбільше відповідають змісту висловлювань.

Четверокласники також засвоюють рід і число українських іменників. Особлива увага звертається на ті випадки, коли рід і число деяких іменників у російській і українській мовах не збігається. Розвиток умінь правильно вживати такі іменники в мовленні.

Діти навчаються змінювати іменники за числами та відмінками (практично), засвоюють назви відмінків і питань до них.

Згідно вимог програми учні 4-го класу повинні:

— розрізняти слова - різні частини мови;

— знаходити у реченні та самостійно добирати іменники;

— розуміти значення предметності іменників, назв опредмечених ознак і дій;

— добирати іменники синоніми та антоніми;

— розрізняти іменники з одним значенням і багатозначні;

— уживати іменники в прямому і переносному значенні;

— визначати рід і число іменників;

— вживати іменники у належному їм роді і числі(кір, листя);

— засвоювати іменники, що вживаються лише в однині або множині;