Дипломная работа: Італійська культура (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.)

Зміни відбулися й на рівні самосвідомості. Наприклад, розширення життєвого простору внаслідок географічних відкриттів і колонізації нових земель привело мешканця Європи до усвідомлення себе саме європейською людиною, визнання за європейцями пріоритетних позицій стосовно решти світу, зверхнього ставлення до неєвропейських народів.

Просвітники були вихідцями з різних соціальних прошарків і станів: аристократії, духовенства, чиновників, представників торговельно-промислових кіл, лікарів, військових та ін. Але всіх їх об'єднувала віра в розум, знання, високе призначення людини, нетерпимість до будь-якого виду гноблення.

Відповідно до становлення у Західній Європі промислової цивілізації, ідеї Просвітництва отримали розвиток спочатку в Англії, пізніше у Франції, а відтак і в інших країнах. Специфічні умови історичного розвитку західноєвропейських країн у добу Просвітництва, художні традиції, що склалися у попередні століття, були причиною того, що культура і мистецтво кожної з них мали особливості та відмінності. Водночас у культурі західноєвропейських країн можна виділити й спільні риси, які дають підставу говорити про добу Просвітництва як про певний цілісний етап в історії європейської духовної культури.

Італійські просвітителі перебували під більшим впливом теорії французького просвітительства, але характерною рисою Просвітництва в Італії була спадщина епохи Відродження. Коло проблем, які ставили перед собою італійські просвітителі, був дуже широкий. [4, 236]

У Тоскані й у Луккі в другій половині XVIII ст. була видана в перекладі на італійську мову "Енциклопедія" Дідро. Підпільно поширювалися роботи Монтеск'є, Вольтера, Гельвеция, Руссо. Італійські просвітителі називали себе послідовниками й учнями французьких мислителів.

У їхніх поглядах дійсно було багато загального. Так само, як їхні французькі вчителі, ідеолога молодої італійської буржуазії вірили в кінцеве торжество розуму, i вимагали скасування феодальних привілеїв.

Але навіть при всім своєму бажанні італійські просвітителі не могли стати простими наслідувачами. Причиною тому була своєрідність конкретних історичних умов, у яких перебувала політично й економічно роздроблена Італія. Італійським просвітителям доводилося висувати питання, що залишалися поза полем зору їхніх побратимів у Франції.

Одним із самих головних специфічних "італійських" питань було політичне об'єднання країни. Іншим питанням був аграрний, тому що Італія була відсталою й в основному сільськогосподарською країною. [15, 79]

Так само, як і діячі французького Просвітнитцтва, італійські просвітителі чекали змін від законодавчої діяльності монархів і точно так само мріяли про "короля-філософа".

Беккариа писав: "Тепер на європейські трони вступили благодійні государі, друзі мирних чеснот, батьки своїх народів, ці государі... печуться про щастя своїх поданих, знищують деспотизм, посередників між государів і народом".

Просвітителі надавали всіляку підтримку государям у реформаторській діяльності й найчастіше самі були авторами цих реформ.

Доля виявилася набагато суворіше до італійських просвітителів, чим у Франції або в Англії. У жодному з європейських держав реакція не проявлялася з такою силою, як на Апеннінах.

Прикладом такого впливу може слугувати доля Джаноне й Гаетано Філанджері, яку приводить С. Сказкін. Джаноне довелося емігрувати із країни, а потім він одержав провокаційне запрошення до П'ємонту, де його кинули у в'язницю. Через 12 років ув’язнення Джаноне помер [5, 189].

Твір неаполітанця Філанджері "Наука законодавства" відразу ж після його появи церква включила в індекс заборонених книг. Проте просвітительський рух ширився. Просвітителі встановл?