Дипломная работа: Методика вивчення дієслова в початкових класах
Гіпотеза дослідження: якщо забезпечити лінгводидактичний підхід до формування поняття про дієслово як частину мови, то ефективність засвоєння даної граматичної категорії буде більш ефективною.
Методи дослідження: теоретичні: аналіз та узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження; аналіз, синтез, узагальнення і систематизація теоретичних та практичних даних; моделювання проблеми вивчення дієслова на уроках української мови в процесі виконання вправ; практичні: спостереження за навчально-виховним процесом; бесіди з вчителями, викладачами, студентами; навчальна робота на уроках української мови, виконання вправ на вироблення вмінь і навичок в учнів; проведення цікавих завдань та ігор на виявлення індивідуальних знань кожного учня з розділу «Дієслово».
Теоретичне значення дипломної роботи полягає у визначенні особливостей реалізації методики опрацювання дієслова як частини мови у початкових класах; у впливі цього процесу на мовленнєвий розвиток учнів.
Практичне значення дослідження визначається з’ясуванням ролі дієслів у лексичному та естетичному збагаченні дітей при виконанні цікавих вправ і завдань. А це сприятиме поглибленню вивчення дієслова як частини мови та вмілому використанні одержаних знань, умінь і навичок у власному мовленні в сучасних умовах.
Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 92 сторінки.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ДІЄСЛОВА У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
1.1. Сутність дієслова як частини мови
Усі слова мови поділяються на великі лексико-граматичні розряди — частини мови. Кожна частина мови характеризується своїми граматичними, лексико-семантичними і функціональними особливостями. Слова відносяться до певних лексико-граматичних розрядів за спільними найзагальнішими семантичними, словотвірними, морфологічними й синтаксичними ознаками.
В українській мові десять частин мови. Шість із них (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово й прислівник) самостійні, три (прийменник, сполучник, частки) службові й окремо стоїть вигук. Змінюваними є тільки п'ять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово, усі інші — незмінювані.
„Дієслово називає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робити? що зробити?” [52, 9].
Дієслово, на відміну від прикметника чи іменника, називає дію або стан як змінну ознаку, як процес, що триває в часі. Якщо іменник тиша називає ознаку опредмечено, як певну річ (можна домогтися тиші, скористатися тишею тощо), прикметник тихий передає ознаку безвідносно до часу й до будь-яких змін, то дієслово тихнути подає це саме явище як змінний процес певної тривалості. В одних формах дієслова ця його властивість більше виражена, в інших — менше, але вона властива всім його формам.
Усі дієслівні форми бувають „доконаного або недоконаного виду, перехідними чи неперехідними” [54, 366]. У них розрізняємо, крім того, „дві основи: основу інфінітива й основу теперішнього часу” [59, 24]. „Одні дієслова називають дію, обмежену в часі початком або кінцем, а інші — дію, не обмежену ні початком, ні кінцем. За цією ознакою дієслова поділяються на два види: доконаний і недоконаний” [60, 63]. Видові значення властиві всім дієсловам та всім дієслівним формам.
„Дієслова доконаного виду вказують на початок, кінець або одноразовість дії (тобто виражають обмежовану в часі ознаку) і відповідають на питання що зробити?” [55, 135]. Наприклад, дієслова заговорити, вилетів, рушимо, заспівавши вказують на початок дії; прогуркотіти, прилетів, напишемо, сказаний, скошено, посидівши — на кінець дії; мигнув, гукнете, допоможуть, ударивши — на одноразовість дії.
Від дієслів доконаного виду творяться тільки давноминулий, минулий і простий майбутній часи (був згадав, згадав, згадаю), пасивні дієприкметники (прочитаний), активні дієприкметники доконаного виду (позеленілий) та дієприслівники доконаного виду (прочитавши, позеленівши).
„Дієслова недоконаного виду не вказують ні на початок, ні на кінець дії або ж означають повторювану дію (тобто виражають не обмежовану в часі ознаку) і відповідають на питання що робити?” [20, 265]. Наприклад, дієслова говорити, гуркочуть, летів, пишемо не вказують ні на початок, ні на кінець дії; стукати, мигав, гукаєте — вказують на повторюваність дії.
Від дієслів недоконаного виду творяться минулий, теперішній та складний і складений майбутні часи (згадував, згадую, згадуватиму, буду згадувати), рідко пасивні дієприкметники (читаний), активні дієприкметники недоконаного виду (зеленіючий) та дієприслівники недоконаного виду (зеленіючи, читаючи).
Видове значення не впливає на основне лексичне значення дієслова; дієслово, змінюючи свій вид, завжди називає ту саму дію, але з різними відтінками значення: будувати — збудувати, добудувати, перебудувати; нести — принести, віднести, занести.
Для дієслів різного виду характерні різні типові відтінки значення [22]. Дієслова доконаного виду можуть передавати такі значеннєві відтінки дії, як початок (заговорити, захворіти, побігти), результативність (дочекатися, домогтися, випросити, записати), вичерпаність (відслужити, перехворіти, втомитися), достатність (наговоритися, обійти), одноразовість (відвідати, гримнути, війнути), інтенсивність (шугонути, штурхонути, попоходити), поширеність (поприлітати, поприходити, позаписувати) тощо.
Дієсловам недоконаного виду властиві такі відтінки значення, як невизначена тривалість (рухатися, лежати, перебувати, шуміти), повторюва-ність (відвідувати, постукувати, перегукуватися), односпрямованість (летіти, пливти, прямувати), різноспрямованість (літати, плавати, розходитися) тощо.
„Форми одного виду дієслів творяться від форм іншого виду за допомогою різних засобів:
а) додаванням і відкиданням префіксів: світити — засвітити, дружити — подружити, вабити — привабити, ростити — виростити, годувати — нагодувати; у разі додавання префікса ви- наголос переходить на префікс нести — винести, слухати — вислухати, волокти – виволокти;
б) додаванням і відкиданням суфіксів: допомагати — допомогти, грюкати — грюкнути, кінчати — кінчити, лишати — лишити; при цьому може змінюватися наголос: руша'ти — ру'шити, крича'ти – кри'кнути, завойо'вувати — завоюва'ти, стріва'ти — стрі'ти;
в) чергуванням звуків у корені: збирати — зібрати, надсилати — надіслати, виїжджати — виїхати;
г) зміною наголосу: розкидáти — розкúдати, скликáти — склúкати, вслухáтися — вслýхатися,
ґ) від інших коренів: брати — взяти, ловити — упіймати, заходити — зайти, шукати — знайти” [23, 168-169].
Є невелика кількість дієслів, які завжди виступають у формі або тільки недоконаного, або тільки доконаного виду. Тільки у формі недоконаного виду вживаються, наприклад, дієслова лихоманити, температурити, марити, піклуватися, досліджуватися, шпигувати, імпонувати, тріумфувати, вібрувати, балансувати, даленіти тощо. Тільки доконаний вид мають, наприклад, дієслова розговоритися, розкричатися, насидітися, нанюхатися, наплакатися, попоходити тощо.
Окремі дієслова поєднують у собі водночас обидва види (що робити? і що зробити?): мовити, розслідувати, женити; зокрема дієслова іншомов-ного походження: адресувати, авансувати, акредитувати, ампутувати, аргументувати, асигнувати, атакувати, атестувати, рекомендувати, телеграфувати та ін.
Дієслова можуть означати дію, яка переходить або не переходить на інший предмет. Залежно від цього вони поділяються на перехідні і неперехідні. Як зазначає А.О.Грищенко, „перехідні дієслова означають дію, спрямовану безпосередньо на якийсь предмет. Після них стоїть прямий додаток, виражений іменником або займенником у знахідному відмінку без прийменника: зустрічати (кого? що?) друзів, виорати (кого? що?) поле, прочитати (кого? що?) книжку, готувати (кого? що?) питання, виконати (кого? що?) роботу.
Додаток, залежний від перехідного дієслова, може стояти і в родовому відмінку без прийменника:
а) якщо перед дієсловом є заперечна частка не: розроблено (кого? що?) заходи — не розроблено (кого? чого?) заходів, проклали (кого? що?) дорогу — не проклали (кого? чого?) дороги, посадили (кого? що?) дерева — не посадили (кого? чого?) дерев,
б) якщо дія переходить не на весь предмет, а тільки на його частину: принеси сіль (усю) — принеси солі (частину), розвантажити цукор (увесь) — купив цукру (частину)” [27, 41-42].