Дипломная работа: Методика вивчення дієслова в початкових класах

„Неперехідні дієслова означають стан або дію, яка не спрямована на якийсь предмет. Неперехідні дієслова не мають при собі прямого додатка (іменника в знахідному відмінку без прийменника): іти, працювати, дякувати, зустрічатися, турбуватися, ходити” [22, 137].

Характерною ознакою неперехідності дієслова є наявність у нього частки (постфікса) -ся: сміятися, спізнитися, рухатися (виняток становить дієслово дивитися, яке тепер набуло перехідності: дивитися фільм). Частка -ся, приєднуючись до перехідного дієслова, нейтралізує його перехідність: готувати — готуватися, зустрічати — зустрічатися. Показником перехідності чи неперехідності бувають суфікси -и- та -і-: білити — біліти, коптити — коптіти тощо.

Лише від неперехідних дієслів творяться активні дієприкметники (зеленіючий, позеленілий) [32, 63].

Деякі дієслова, залежно від контексту, бувають то перехідними, то неперехідними. Наприклад, у словосполученнях малює картину, вишиває рушник, співає пісню, пише листа всі дієслова перехідні (бо мають при собі додатки в знахідному відмінку без прийменника). А в реченні Петрусь уже гарно малює й пише, а Олеся не гірше від нього співає та вишиває ті самі дієслова вже неперехідні (бо не мають при собі відповідних додатків і не потребують їх). Відрізняються ці дієслова й відтінками значення: у першому випадку (як перехідні) вони означають дію, спрямовану на певний предмет; у другому (як неперехідні) — мають додатковий відтінок «уміти».

Від таких дієслів, залежно від контексту, можуть утворюватися як пасивні (писаний), так і активні (пишучий) дієприкметники.

Перехідні дієслова можуть по-різному передавати зв'язок між носієм дії і предметом, на який спрямована дія. Це досягається за допомогою частки (постфікса) -ся. Відповідно розрізняють два стани дієслова: активний і пасивний.

„Дієслова, що означають дію, спрямовану від її носія, вираженого в реченні називним відмінком, на предмет, названий знахідним відмінком без прийменника, належать до активного стану” [35, 17]: науковці вивчають питання, робітники ремонтують будинок, співак виконував пісню, мама вмиває дитину, вітер похилив дерево, друг зустрів друга. Сюди належать усі перехідні дієслова.

Дієслова, що означають дію, спрямовану на предмет, виражений у реченні називним відмінком, від її носія, названого орудним відмінком, належать до пасивного стану” [38, 134]: питання вивчається науковцями, будинок ремонтується робітниками, пісня виконувалася співаком. При цьому до перехідного дієслова приєднується частка (постфікс) -ся і воно втрачає свою перехідність.

Українська мова уникає пасивних конструкцій. Тому слід, де можливо, надавати перевагу дієсловам активного стану над пасивними дієсловами. Адже природніше сказати: комісія складає план, ніж: план складається комісією; вас запрошує директор, ніж: ви запрошуєтеся директором.

Від форми пасивного стану треба відрізняти зворотні дієслова, що „означають дію, носій якої в реченні виражений називним відмінком. За значенням вони поділяються на такі підгрупи:

а) власне зворотні — означають дію, спрямовану на самого її носія: дитина вмивається (тобто: вмиває сама себе), хлопець одягається, ящірка ховається;

б) непрямо-зворотні — означають дію, виконувану в інтересах її носія: люди будуються (тобто: будують для себе), білка запасається (тобто: робить запас для себе);

в) взаємно-зворотні — означають дію двох і більше діячів, яка взаємно спрямована: друзі зустрілися (тобто: зустріли один одного), знайомі листуються, спортсмени змагаються;

г) загально-зворотні — означають стан діяча: мати хвилюється, брат усміхається;

г) безоб'єктно-зворотні — означають дію, спрямовану від її діяча: кінь б'ється, собака кусається” [39, 113-114].

Усі дієслівні форми творяться від двох основ:

1) основи інфінітива;

2) основи теперішнього часу [32, 63].

Основу інфінітива визначають, відкинувши від неозначеної форми дієслова суфікс -ти, а також -сти: працюва(ти), говори(ти), позелені(ти), бра(ти), жи(ти), чу(ти), мог(ти), розцві(сти), опа(сти); але: нес(ти), рос(ти), тряс(ти).

Від основи інфінітива творяться форми минулого часу (працював, брав, жив), умовний спосіб (працював би, жив би), активні дієприкметники доконаного виду (позеленілий, опалий, зігнилий), пасивні дієприкметники з основою на -а-(прочита(ти) — прочитаний, поча(ти) — початий) та відповідні форми на -но, -то (прочита-но, поча-то) і дієприслівники доконаного виду (позелені-вши, поча-вши, розцві-вши).

Основу теперішнього часу визначають, відкидаючи від 3-ї особи однини особове закінчення -є або -ить (-іть): жив(е), почн(е), розцвіт(е), працюй(е), умій(е), позеленій(е), говор(ить), лов(ить), прос(ить), стой-іть, гой-іть [35, 17].

Від основи теперішнього часу творяться форми наказового способу (живи, почни, працюй, умій), активні дієприкметники недоконаного виду (живучий, працюючий, стоячий) та дієприслівники недоконаного виду (живучи, працюючи, цвітучи, стоячи, гоячи).

Основа інфінітива й основа теперішнього часу, як правило, різняться між собою: писа(ти) — пиш(е), кува(ти) — куй(е), бра(ти) — бер(е), ду(ти) — дм(е), мог(ти) — мож(е), гна(ти) — жен(е). Іноді ці основи можуть збігатися: плив (ти) — плив(е), вез(ти) — вез(е), нес(ти) — нес(е).

Неозначена форма дієслова називає „дію або стан безвідносно до часу, особи, роду, числа, способу. Вона незмінна. У цій формі дієслова відповідають на питання що робити? що зробити? і завжди закінчуються суфіксом –ти” [37, 116] (у поезії допускається також суфікс -ть): Земле, моя всеплодющая мати, сили, що в твоїй живе глибині, краплю, щоб в бою сильніше стояти, дай і мені! Силу рукам дай, щоб пута ламати, ясність думкам — в серце кривди влучать, дай працювать, працювать, працювати, в праці сконать! (І. Франко).

У пестливій мові в неозначеній формі деяких дієслів у суфіксі -ти замість кінцевого звука и виступають суфікси -ки, -оньки, -очки, -усі тощо: спатки, їстоньки, питоньки, спатусі.

Між коренем і суфіксом -ти бувають суфікси -ува- (мудрувати, переказувати, працювати), -ну- (дихнути, вернути, стукнути), -а- (орати, писати, рушати), -и- (косити, ліпити), -і- (виднітися, уміти). Кінцеві кореневі зубні приголосні д і т перед суфіксом -ти ще в прадавні часи внаслідок дисиміляції (розподібнення) змінилися на с: веде — вести, кладе — класти, цвіте — цвісти, плете — плести, їда — їсти. У дієслові йти звук д (йде) злився із звуком суфікса т.

Неозначена форма вважається початковою формою дієслова. Тому в словниках дієслова подаються саме в цій формі.

У реченні неозначена форма дієслова виступає:

а) присудком або частиною присудка: Молодість здатна творити несподіване й неймовірне (Я. Качура). Як любо йти коханою землею і рідний вітер пити без кінця! (В. Сосюра);