Дипломная работа: Методика вивчення дієслова в початкових класах

в) предметам, що не піддаються лічбі (речовинам, сферам діяльності, поняттям тощо): (вода) тече, (бджільництво) розвивається, (історія) не повторюється [21, 138].

Особові й числові форми дієслів у контексті можуть набувати невластивих їм значень [27, 43].

Форма першої особи однини й множини може позначати дію, не пов'язану з конкретною особою (у загадках, прислів'ях, приказках): Мету-мету — не вимету, несу-несу — не винесу, пора прийде — само вийде. То снідаю, то обідаю — і погуляти ніколи. Як робимо, так ходимо, Як дбаємо, так маємо (Нар. творчість).

Форма першої особи множини в науковому й публіцистичному стилях позначає автора із співучастю читача: Нагадаємо один показовий у цьому відношенні епізод. У першій половині 1906 року в Києві виходив український сатиричний журнал «Шершень» (О. Ставицький). Як бачимо, імпершові-ністів страхало відродження України навіть на правах автономії (Р.Іванченко).

Форма другої особи однини й множини вживається в узагальнено-особовому значенні (у прислів'ях, приказках, описах): Коли починаєш, думай про кінець (Нар. творчість). Та пісня має в собі щось отруйне. Будить жадобу. Чим більше слухаєш, тим більше хочеться чути. Чим більше ловиш, тим трудніше зловити (М. Коцюбинський). Ви дивитесь і дивуєтесь; вам здається, що ви їдете не по вбитій дорозі зеленого степу, а якимсь невідомим краєм краси та чару та вільного пахучого повітря (Панас Мирний).

Форма другої особи множини при звертанні до співбесідника, зокрема до старшої людини, виражає ввічливість: Підскочив Петро, схопив діда Савку за плече: — А що, діду, не можете? Здаєтеся? (С. Тельнюк).

Тільки форму третьої особи однини мають безособові дієслова: Фортунить вам, Маріє Кирилівно, просто інший раз аж не віриться (І.Левада). Форма третьої особи множини вживається в неозначено-особовому значенні: Багато таких суден тепер списують, ріжуть, вантажать на платформи й відправляють на металургійні заводи (О.Гончар).

Частина дієслів, змінюючись за способами й часами, не змінюється, проте, за особами, родами й числами. Їх називають безособовими. Вони вживаються тільки або у формі 3-ї особи однини, або у формі середнього роду: світати — світало, світає, світатиме, світало б, нехай світає; щастити — щастило, щастить, буде щастити, щастило б, нехай щастить. „Ці дієслова, - як вказує І.О.Ладоня, переважно означають:

а) явища природи: розвидняється, дніє, вечоріє, смеркає, мрячить, похолодало, замело;

б) стан людини: морозить, лихоманить, не спиться, хочеться, кортить, живеться, працюється, не сидиться;

в) уявлення про долю: щастить, таланить, фортунить;

г) міру наявності чогось: не вистачає, бракує” [39, 127].

У безособовому значенні можуть вживатися й деякі особові дієслова: Пахла земля, пахли недавно зрубані дерева... (Г. Хоткевич). Над Ташанню пахло вербовими кладками (Григорій Тютюнник). У першому реченні від дієслів пахла, пахли ставиться питання хто? що? (отже, ці дієслова пов'язуються з особами), у другому — від дієслова пахло такого питання поставити не можна (отже, воно тут вжите в безособовому значенні).

Безособові дієслова виступають у ролі присудків у безособових реченнях. При них „підмета не буває, але нерідко потрібен додаток у родовому, давальному, знахідному чи орудному відмінку: мені не спиться, йому не вистачає грошей, дорогу замело снігом [37, 132].

Деякі дієслова не вживаються у формі 1-ї і 2-ї осіб через своє лексичне значення (дії, названі ними, не можуть виконуватися людьми), наприклад: текти, капати, жевріти, минутися, телитися, ягнитися, колоситися, рясніти тощо.

Дієслова в дійсному способі мають форми минулого, давноминулого, теперішнього й майбутнього часів. Час дієслова визначається за моментом повідомлення про дію.

„Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбулася до повідомлення про неї” [29, 254]: читав, писала, слухали, ухвалили, доповів, доповнила. Минулий час дієслів недоконаного виду означає тривалу або повторювану дію без зв'язку з теперішнім часом: Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, чи так мені чого було? (Т.Шевченко).

Минулий час дієслів доконаного виду може означати:

а) завершену минулу дію, наслідки якої тривають і в теперішньому часі: Чую, що смерть, потайна й ненажерная, в вічні обійми мене обхопила (В. Мова);

б) завершену минулу дію без зв'язку з теперішнім часом: Та на зорі, в золотаву пору птиці зелені рвонулись вгору. Тільки злетіть не змогли, не зуміли: переплутались крила (Л. Костенко) [51, 65].

„Давноминулий час означає дію, що відбулася чи відбувалася перед іншою минулою дією” [57, 138]: рушив був (та й зупинився), домовилися були (але нічого не вийшло), збиралися були (та не поїхали).

„Теперішній час означає дію, яка відбувається під час повідомлення про неї” [20, 365]. Проте ця дія може відбуватися по-різному:

а) у певний конкретний проміжок (актуальний час): Сосни шумлять, і дроти гудуть, і дощ накрапає — так ніби й вдома. Лиш серце щемить, мов на страту ведуть, і щелепи зводить страшна оскома (1. Багряний);

б) постійно, періодично (неактуальний час): Земля обертається навколо Сонця (З підручника). І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю, як я тебе згадаю, у грудях серце з туги, з жалю гине (Леся Українка). Полюють зайців в основному трьома способами: з підйому, з-під собак-гончаків і на засідах (Остап Вишня).

Форму теперішнього часу мають тільки дієслова недоконаного виду.

„Майбутній час означає дію, що відбуватиметься після повідомлення про неї. Дієслова в майбутньому часі мають три форми:

- просту доконаного виду: прочитаю, розглянемо, збудують;

- складну (синтетичну) недоконаного виду: писатиму, читатимете, виступатимуть;

- складену (аналітичну) недоконаного виду: будемо писати будете вдосконалювати, будуть працювати” [38, 129].