Дипломная работа: Методика вивчення дієслова в початкових класах

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ДІЄСЛОВА У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1. Сутність дієслова як частини мови

1.2. Лексико-граматичні ознаки дієслова

1.3. Система вивчення дієслова у початкових класах

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВИВЧЕННЯ ДІЄСЛОВА У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

2.1. Методика вивчення дієслова на уроках рідної мови

2.2. Організація і зміст експериментального дослідження

2.3. Результативність експериментального дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Входження України у світовий освітній простір супроводжується суттєвими змінами в педагогічній теорії й освітній практиці. На думку О.Я.Савченко, „основна засада, на якій ґрунтується загальна орієнтація навчальної та виховної роботи – скерованість на розвиток особистості” [53, 17]. Такий підхід потребує перегляду змісту початкової освіти та пошуку нових педагогічних технологій. Це дасть змогу уникнути авторитарних способів передачі знань учням, оскільки суб’єктами пізнання вони можуть стати лише тоді, коли освіта для них стане життєвою потребою.

Провідна мета початкового етапу навчання української мови полягає насамперед у мовленнєвому розвитку школярів. Відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти „українська мова як навчальний предмет будується за такими трьома змістовими лініями: мовленнєвою (комунікативною), лінгвістичною (мовною), соціокультурною, які пронизуються діяльнісною” [14, 2], що і забезпечує формування практичних умінь і навичок, передбачених програмою з мови.

Мовленнєва (комунікативна) змістова лінія як основна передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, набуття ними елементарних знань про особливості висловлювань, зумовлені їх комунікативними завданнями, ситуацію спілкування. Мовною (лінгвістичною) основою формування в учнів початкових класів умінь зв’язно висловлюватися є, на думку М.С.Вашуленка, „вивчення функціонування мовних одиниць у складі зв’язного висловлювання (тексту)” [18, 31].

У процесі вивчення мовного матеріалу, визначеного програмою початкового курсу української мови, значна увага має приділятися ролі мовних засобів у побудові зв’язних висловлювань. Цьому сприяють різні вправи і завдання на спостереження, вибір, заміну мовних явищ. Значення цього процесу у формуванні особистості неодноразово підкреслювали психологи, педагоги, методисти. Так, К.Д.Ушинський наголошував, що „уміння бачити предмет з різних боків, у різних ракурсах, ситуаціях є надзвичайно важливим для особистості” [30, 65].

Дидактичні дослідження показують, що „на початковому етапі навчання цю важливу якість можна розвинути в усіх дітей, здійснюючи роботу з розвитку мовлення, причому не лише на спеціально відведених уроках, а й у процесі вивчення фонетичного, орфографічного, граматичного та лексичного матеріалу” [41, 75]. Побудова висловлювань різних типів є як результатом, так і засобом удосконалення спостережливості, розвитку уяви, узагальнення сприйнятого.

У психолого-педагогічній літературі підкреслюється нерозривний зв’язок розвитку мовлення дітей з розумовим розвитком. К.Д. Ушинський наголошував, що „розвивати мовлення окремо від думки неможливо” [30, 84]. Саме тому в роботі з розвитку зв’язного мовлення важливою складовою є психолого-педагогічна концепція розвивального навчання, що знайшла своє відображення у працях Л.С.Виготського, П.Я.Гальперіна, В.В.Давидова, Л.В.Занкова та інших. У їхніх працях знаходимо визначення основних критеріїв розвивального навчання, характеристику факторів, які забезпечують інтелектуальний розвиток молодших школярів, аргументовану оцінку готовності учнів до оволодіння прийомами мовленнєвої діяльності.

Визначаючи психолого-педагогічні передумови формування умінь зв’язно висловлюватись, необхідно брати до уваги вчення Л.С.Виготського про «зону найближчого розвитку» [53, 62], яка засвідчує хід процесів, що характеризуються станом становлення, дозрівання. Цей рівень досягається в результаті вирішення тих завдань, які дитина не може виконати самостійно, але може розв’язати з допомогою вчителя, у процесі колективної діяльності всього класу.

Важливе місце у навчанні учнів початкових класів відводив розвитку мовлення М.І.Жинкін. У дослідженні учений підкреслював, що «будь-який твір учня дев’яти-десяти років свідчить про значно більші можливості дітей аналізувати сприйняте, ніж передавати його у тексті» [36, 27]. Це дозволяє стверджувати, що уміння будувати зв’язне висловлювання може бути сформоване у всіх учнів з урахуванням індивідуальних особливостей.

Відомо, що дієслово, як ніяка інша частина мови, відповідає психіці молодшого школяра. Мова дитини цього віку динамічна, предикативна, насичена дієслівними формами. У мовленні молодших школярів „переважають групи дієслів, що означають рух, роботу, різні процеси і дії. Ось тому ці слова найбільш близькі і зрозумілі дітям” [25, 67]. Вивчення дієслова значною мірою сприяє розширенню і конкретизації словника молодших школярів, надає висловлюванням точності та змістовності.

Поняття про дієслово у молодших школярів формується поступово [50]: від оволодіння суттєвими ознаками як частковими явищами (наприклад: означає дію предмета, відповідає на питання що робити? що зробити? і т. ін.) до поєднання їх у граматичне поняття і формулювання його визначення.

Проте педагогічні й методичні дослідження свідчать, що проблемі вивчення дієслова як частини мови у початкових класах приділяється недостатньо уваги. Така актуальність даної проблеми, з одного боку, та недостатнє її вивчення, з іншого, й зумовило вибір теми дослідження.

Об’єкт дослідження – процес вивчення дієслова як частини мови у початкових класах.

Предмет дослідження – методичне забезпечення даного процесу.

Мета дипломної роботи – дослідження особливостей формування поняття про дієслово як частину мови в початкових класах.

Завданнями дослідження є:

1. Виявити стан дослідження проблеми у лінгводидактичній літературі.

2. З’ясувати лінгвістичні основи вивчення дієслова у початковій школі.

3. Окреслити методику опрацювання дієслова як частини мови у початкових класах.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--