· намагайся, щоб твій внесок був правдивим, а саме:

- не кажи те, що вважаєш за неправду;

- не кажи те, на що не маєш адекватних доказів.

Максима кількості :

- зроби свій внесок до розмови настільки інформативним, настільки це потрібно;

- не перевантажуй своє мовлення зайвою інформацією.

Максима релевантності :

· внесок повинен бути доречним

Максима способу :

· ясно висловлюй свої думки, а саме:

- уникай неточності;

- уникай двозначності;

- висловлюйся стисло;

- висловлюйся послідовно [43, p.101-102].

Коротко кажучи, ці максими окреслюють ряд правил, яких повинен дотримуватися мовець під час спілкування, щоб спілкуватися максимально ефективно й раціонально.

З іншого боку, такий погляд на проблему відразу викликає заперечення: описувана ситуація комунікації нагадує скоріше рай філософа, адже мало хто дійсно спілкується таким чином. Точка зору Грайса дещо відмінна. Люди не схильні досконало слідувати цим принципам, навіть навпаки. Наприклад:

A : Where ’ s Bill ?

B : There ’ s a yellow VW outside Sue ’ s house [43, p.102].

Тут висловлювання B, якщо сприйняти його буквально, не відповідає на питання А, і таким чином порушує принаймні максими кількості і релевантності. Можна припустити, що репліка В є не кооперативною реплікою, а спробою зміни теми. Спробуємо все-таки інтерпретувати репліку В як кооперативну на глибшому рівні. Отже, знаючи, що взаємодія відбулася, спитаємо себе, яким же чином може бути пов’язана між собою присутність у дворі фольксвагена і місцезнаходження Біла, що далі наштовхує нас на думку про те, що якщо Білл має жовту VW, то він може знаходитися у будинку С’ю.

У таких випадках висновок випливає з припущення про те, що мало місце мовленнєве співробітництво. Таке явище Грайс і охрестив імплікатурою, або конверсаційною імплікатурою [41]. Точка зору вченого полягає в тому, що ми завжди твердо дотримуємося цих максим на глибинному рівні і, наскільки це взагалі можливо, люди інтерпретуватимуть сказане відповідно до цих максим.

Що є джерелом цих максим? Чи є вони загальноприйнятими правилами, які ми засвоюємо, як засвоюємо правила поведінки за столом? Ці максими описують раціональні засоби кооперативного обміну думками. В такому разі, очікуваними є й деякі аспекти нелінгвістичної поведінки. Максими виводяться із загальних положень раціональності, які можна застосувати для всіх типів кооперативної взаємодії, і, якщо це дійсно так, то вони повинні використовуватися універсально, по крайній мірі, якщо інші культурно-специфічні обмеження мовної взаємодії це дозволяють [43, p.103].

1.2 Порушення постулатів П.Г. Грайса

Інтерес до вивчення максим спричинений тим, що вони породжують умовиводи, яких немає в семантичному значенні вимовленого. Такі умовиводи є конверсаційними імплікатурами і проявляються двома способами, залежно від відношення мовця до максими. Якщо мовець чітко слідує максимам, то тим самим очікує від адресата, що той також дотримується максим. Розглянемо такий приклад:

A (to passer by): I’ve just run out of petrol.

B: Oh; there’s a garage just around the corner [43, p.104].

У цьому випадку репліка В натякає на те, що А може отримати там бензин, але ця репліка не була б повністю кооперативною, якби він знав, що гараж зачинено, чи бензин розпродано. С. Левінсон пропонує іменувати ці "очікувані" умовиводи стандартними імплікатурами (Грайс пропонує термін загальні імплікатури) [41]. Інша ситуація виникає, коли мовець порушує або не слідує максимам. Тут В порушує максиму способу вимовою слова ice-creams:

A: Let’s get the kids something.

B: Okay, but I veto I-C-E C-R-E-A-M-S [43, p.104].

Обидва види імплікатур представляють значний інтерес. Подальші приклади допоможуть зрозуміти відмінності між ними ясніше. Почнемо з прикладів, які випливають з гіпотези, що мовець дотримується максим. Максима якості:

John has two PhDs