Дипломная работа: Шляхи удосконалення фінансового стану підприємства друкарної галузі

(1.13)

3. Надлишок (+) або недостатність (-) загальної величини основних джерел формування запасів:

(1.14)

На основі вищенаведених показників визначається трикомпонентний показник типу фінансової стійкості підприємства:

(1.15)

Після проведення розрахунків підприємство може бути віднесене до одного з чотирьох видів фінансової стійкості табл.1.1[9, 18,22].

Таблиця 1.1. – Типи фінансової стійкості підприємства

Показники	Тип фінансової стійкості
	Абсолютна стійкість	Нормальна стійкість	Нестійкий стан	Кризовий стан
ФС	ФС >0.	ФС <0	ФС <0	ФС <0
ФТ	ФТ >0	ФТ >0	ФТ <0	ФТ <0
ФО	ФО >0	ФО >0	ФО >0	ФО <0

Найбільш важливим шляхом поліпшення, фінансового стану підприємства є підвищення платоспроможності. З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були "милосердними" до неспроможних підприємств, а проблема неплатежів завжди вирішувалась через механізм застави та банкрутства. Отже, банкрутство стало реальністю сьогодення і для підприємств аграрної сфери. Незначний ріст показників прибутковості та фінансової стабільності сільськогосподарських підприємств не гарантує їх захисту від банкрутства, тому економічна служба аграрних формувань повинна володіти методикою діагностики та попередження кризових явищ.

З метою забезпечення єдиного підходу при оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявлення ознак поточної, критичної і надкритичної їх неплатоспроможності, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу наказом Міністерства економіки України від 17 січня 2001р. були затверджені "Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства". Основною метою зазначених рекомендацій є проведення антикризових заходів для попередження банкрутства підприємств та своєчасного виявлення ознак формування незадовільної структури балансу. Відповідно рекомендацій встановлено поточну, критичну та надкритичну неплатоспроможність.

Зарубіжний досвід аналізу фінансового стану підприємств певною мірою може застосовуватися для аналізу фінансового стану підприємств в Україні. Проте залежно від мети проведення аналізу в окремих випадках обов'язковим є застосування вимог вітчизняних нормативних документів, а саме:

1. «Методичні рекомендації з аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій». Лист Державної податкової адміністрації ⁽ України від 27.01.98 ( далі — документ № 1).

2. Вимоги Державної комісії з цінних паперів та і фондового ринку щодо аудиторської перевірки відкритих акціонерних товариств та підприємств і емітентів облігацій (крім комерційних банків, інституціональних інвесторів), затверджені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.03.97 № 5 ( далі — документ № 2).

3. «Положення про порядок проведення зовнішнього аудиту, юридичних осіб-акціонерів (учасників) комерційних банків у процесі перевірки правильності формування статутних фондів комерційних банків», затверджене постановою Правління Національного банку України від 21.11.96 № 301 (далі — документ № 3).

4. «Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат» за кредитними операціями комерційних банків», затверджене постановою Правління Національного банку України від 27.03.98 № 22 (далі — документ № 4).

5. «Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств і організацій», затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 27.06.97 № 81 (далі — документ № 5).

Документ № 1 стосується підприємств будь-якої форми власності незалежно від кола здійснюваних операцій. У ньому наводиться послідовність аналізу динаміки виробництва та реалізації продукції, структури і динаміки витрат на виробництво реалізованої продукції. Доцільність проведення витрат визначається з урахуванням специфіки виробництва.

Наведені рекомендації стосовно аналізу собівартості виробленої та реалізованої продукції зумовлені відсутністю орієнтації вітчизняних підприємств на маркетинг (що давно увійшло в практику підприємств у розвинутих країнах). А це, в свою чергу, призводить до зменшення обсягів реалізації, надмірного нагромадження товарних запасів, зниження прибутковості (а частіше — зростання збитків).

Також у документі № 1 наводиться методика аналізу динаміки, складу, структури і технічного стану основних засобів; обчислення коефіцієнтів зносу (відношення суми зносу основних засобів до їх первісної вартості), придатності (відношення залишкової вартості до первісної вартості основних засобів), динаміки показника фондовіддачі (співвідношення обсягу товарної продукції із середньорічною вартістю основних виробничих фондів). Особлива увага до цих показників обумовлена надлишком основних засобів у більшості вітчизняних підприємств, що призводить до неефективного їх використання. Тому амортизаційні відрахування для українських підприємств стають скоріше фактором додаткових збитків, аніж джерелом оновлення основного виробничого потенціалу. В зв'язку з цим Державною податковою адміністрацією рекомендується визначати відповідність застосовуваних норм амортизації основних засобів вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 № 283/97-ВР. Водночас зарубіжні компанії при нарахуванні амортизації керуються самостійно встановленими нормами і лише зобов'язані довести податковому інспектору їх доцільність.

Наступні три документи регламентують методи обчислення показників платоспроможності та фінансової стійкості для окремих категорій підприємств, а саме:

1) відкритих акціонерних товариств та підприємств-емітентів облігацій під час проведення обов'язкових щорічних аудиторських перевірок (документ № 2);

2) акціонерів (учасників) комерційних банків у процесі аудиторської перевірки правильності формування статутних фондів комерційних банків (документ № 3); зазначена перевірка проводиться тільки для тих підприємств-акціонерів комерційних банків, чия питома вага в оголошеному розмірі статутного фонду банку становить п'ять і більше відсотків;

3) позичальників комерційних банків для оцінки банком-кредитором фінансового стану таких підприємств на предмет їх спроможності повернення кредиту і сплати відсотків (документ № 4).

При цьому, документом № 2 не встановлені нормативні значення розрахованих показників. Вважається, що аудитор на підставі даних проведеної аудиторської перевірки повинен самостійно оцінити стан платоспроможності та фінансової стійкості відкритих акціонерних товариств та емітентів облігацій.

Проте документи № 3 та № 4 встановлюють нормативні значення показників платоспроможності та фінансової стійкості, які є дещо завищеними порівняно з прийнятими у західній практиці фінансового аналізу. Це зумовлено тим, що документи № 3 та № 4 стосуються акціонерів та позичальників комерційних банків,— для усунення ризику банкрутства банків підприємства-позичальники та крупні акціонери повинні мати певний запас «фінансової міцності».

Для проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємств з метою прийняття рішення про визнання структури балансу задовільною (незадовільною), а підприємства — платоспроможним (неплатоспроможним) застосовується документ № 5.

Згідно з цим документом проводиться аналіз валюти балансу та його структури шляхом порівняння її величини на початок і кінець звітного періоду. Особлива увага приділяється показникам таких статей, «Розрахунки з дебіторами за товари, роботи, послуги, не сплачені в строк», «Збитки минулих років», «Збитки звітного року», «Довгострокові (і короткострокові) кредити і позики, не погашені в строк», «Розрахунки з кредиторами за товари, роботи, послуги, не сплачені в строк».

Аналізується структура кредиторської заборгованості. Особлива увага звертається на наявність простроченої заборгованості перед бюджетом, по оплаті праці і соціальному (в т. ч. пенсійному) страхуванню та перед іншими кредиторами.

Активи підприємства та їх структура вивчаються, як з точки зору їх участі у виробництві, так і з точки зору оцінки їх ліквідності. Зміна структури активів у бік збільшення части оборотних засобів може вказувати, зокрема, на [27, 23]:

1) кредитування споживачів та інших дебіторів (іммобілізацію оборотних засобів з виробничого циклу);