Дослідженню питань щодо оцінки кредитоспроможності позичальникові комерційних банків присвячено багато вітчизняних наукових праць. Тільки за останні роки ця проблема набула широкого висвітлення у монографіях і підручниках українських авторів О.В.Дзюблюка[28], А.М.Мороза[12], В.Т. Сусіденка [45] та інших. Однак проблему ще не можна вважати достатньо вивченою, оскільки й досі в теорії та практиці немає єдиного підходу до вивчення системи показників, котрі комплексно характеризували б кредитоспроможність позичальників.

Рівень кредитоспроможності клієнта свідчить про ступінь індивідуального (приватного) ризику банку, пов’язаного з видачею конкретного займу конкретному позичальнику. Світова та вітчизняна банківська практика дозволила виділити критерії кредитоспроможності клієнта: характер клієнта, спроможність позичати кошти, спроможність заробляти кошти в ході поточної діяльності для погашення боргу (фінансові можливості), капітал, забезпечення кредиту, умови в яких здійснюється кредитна умова, контроль (законодавча основа діяльності позичальника, відповідність характеру кредиту стандартам банку та органів нагляду).

Під характером клієнта розуміється його репутація як юридичної особи та репутація менеджерів, ступінь відповідальності клієнта за погашення боргу, чіткість його уявлення про мету кредиту, відповідність її кредитній політиці банка.. Репутація клієнта як юридичної особи складається з тривалості його функціонування в даній сфері, відповідності економічних показників середньо галузевим, з його кредитної історії, репутації в діловому світі його партнерів (постачальників, покупців, кредиторів). Репутація менеджерів оцінюється на підставі їх професіоналізму (освіта, досвід роботи), моральних якостей, особового фінансового и сімейного положення, результатів взаємовідносин структур, якими вони керують з банком. Навіть при чіткому розумінні клієнтом цілі запитуємого кредиту, видача його є ризикованою, якщо вона суперечить затвердженій кредитній політиці (наприклад, порушує затверджені ліміти окремих сегментів кредитного портфелю).

Спроможність позичати кошти означає наявність у клієнта права на подачу заявки на кредит, підпису кредитного договору або ведення переговорів, тобто наявність певних повноважень у представника підприємства або фірми, досягнення повноліття або інші ознаки діє спроможності позичальника – фізичної особи. Підписання договору не уповноваженою або недієспроможною особою означає велику ймовірність втрат для банка.

Одним з основних критеріїв кредитоспроможності клієнта є його спроможність заробляти кошти для погашення боргу в ході поточної діяльності. Відома і інша позиція , викладена в економічній літературі, коли кредитоспроможність пов’язується зі ступенем вкладення капіталу в нерухомість. Останнє і є формою захисту від ризику знецінення коштів в умовах інфляції, але не може бути основною ознакою кредитоспроможності позичальника. Справа в тому, що для вивільнення коштів з нерухомості потрібен час. Вкладання коштів в нерухомість пов’язане з ризиком знецінення активів. Тому доречніше орієнтуватися на ліквідність балансу, ефективність (прибутковість) діяльності позичальника, його грошові потоки.

Капітал клієнту є не менш важливим критерієм кредитоспроможності клієнта. При цьому важливі наступні два аспекти його оцінки:

1) його достатність;

2) ступінь вкладання власного капіталу в кредитну операцію, що свідчить про розподілення ризику між банком та позичальником.

Під забезпеченням кредиту розуміється вартість активів позичальника та конкретне вторинне джерело погашення боргу (застава, гарантія, поручительство, страхування), передбачене в кредитному договорі. Якщо відношення вартості активів та боргових зобов’язань має значення для погашення боргу банку у випадку визначення позичальника банкрутом, то якість конкретного вторинного джерела гарантує виконання ним своїх зобов’язань в строк при фінансових труднощах. Якість застави, надійність гаранта, поручителя, страхувальника особливо важливі при недостатньому грошовому потоці у клієнта банка.

До умов, в яких здійснюється кредитна угода, відносяться поточна або прогнозна економічна ситуація в країні, регіоні або галузі, політичні фактори. Ці умови визначають ступінь зовнішнього ризику і враховуються при вирішенні питання про стандарти банка для оцінки грошового потоку, ліквідності балансу, достатності капіталу, рівня менеджменту позичальника.

Останній критерій контроль за законодавчими основами діяльності позичальника і відповідності його стандартам націлює банкіра на отримання відповідей на наступні питання: чи наявна законодавча та нормативна основа для функціонування позичальника та здійснення проекту , що кредитується, як вплине на результати діяльності позичальника очікуванна зміна законодавства (наприклад, податкового), наскільки данні про позичальника та кредит, які містяться в кредитній заяві відповідають стандартам банку, що зафіксовані в документі про кредитну політику, а також стандартам органів банківського нагляду, що контролюють якість кредитів.

Викладені критерії оцінки кредитоспроможності клієнта банка визначають зміст засобів її оцінки. До числа цих способів відносяться :

· оцінка ділового ризику;

· оцінка менеджменту;

· оцінка фінансової стійкості клієнта на підставі системи;

· оцінка фінансових коефіцієнтів;

· оцінка грошового потоку;

· збір інформації про клієнта

· спостереження за роботою клієнта шляхом виходу на місце.

Не дивлячись на єдність критеріїв та засобів оцінки,, існує специфіка в аналізі кредитоспроможності юридичних та фізичних осіб, крупних, середніх та малих клієнтів. Ця специфіка міститься в комбінації засобів, що застосовуються для оцінки, а також в їх змісті. [14]

1.2 Зарубіжний досвід оцінки кредитоспроможності

Банки розвинутих капіталістичних країн застосовують складну систему великої кількості показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Ця система диференційована в залежності від характеру позичальника (фірма , приватна особа, вид діяльності), а також може основуватися як на сальдових, так і на обігових показниках звітності клієнтів.

Так, ряд американських економістів описує систему оцінки кредитоспроможності, побудовану на сальдових показниках звітності. Американські комерційні банки використовують чотири групи основних показників:

1. ліквідність фірми;

До першої групи відносять коефіцієнт ліквідності (К_л ) та покриття (К_покр.). Коефіцієнт ліквідності К_л - співвідношення найбільш ліквідних коштів та довгострокових боргових зобов’язань. Ліквідні кошти складаються з грошових коштів та дебіторської заборгованості короткострокового характеру. Боргові зобов’язання складаються з заборгованості за кредитом короткострокового характеру, за векселями, несплаченими вимогами та іншими короткостроковими зобов’язаннями. К_л прогнозує спроможність позичальника оперативно в строк погасити борг банку в найближчій перспективі на підставі оцінки структури обігового капіталу. Чим вищій К_л , тим вище кредитоспроможність.

Коефіцієнт покриття К_покр - співвідношення обігового капіталу та короткострокових боргових зобов’язань. К_покр показує межу кредитування, достатність всіх видів коштів клієнта, щоб погасити борг. Якщо К_покр менше 1, то межи кредитування порушені, позичальнику більше неможливо надавати кредит: він є некредитоспроможним.

2. оборотності капіталу;

Показники оборотності капіталу, які відносяться до другої групи відображають якість обігових активів і можуть використовуватися для оцінки росту К_покр . Наприклад, при збільшенні значення цього коефіцієнта за рахунок росту запасів та одночасному уповільненні їх обігу неможна робити висновок про підвищення кредитоспроможності позичальника.

3. залучення коштів;

Коефіцієнти залучення(К_залуч ) складають третю групу оціночних показників. Вони розраховуються як відношення всіх боргових зобов’язань до загальної суми активів або до основного капіталу; показують залежність фірми від залучених коштів. Чим вищій коефіцієнт залучення, тим гірша кредитоспроможність позичальника.