Дипломная работа: Українська жінка. Її громадська і суспільна роль. Славетні українки: Маруся Богуславка, Настя Лісовська, Маруся Чурай

Коли б мені, боже, неділі діждати,

Неділі діждати, на рушничку стати.

Тоді не розлучать ні батько, ні мати,

Ні батько, ні мати, ні суд, ні громада.

Ця дума - переконливий доказ про важкий душевний стан Марусі Чурай після зради коханого. І тому таким природним докором звучить створена дума "Стелися, стелися, зелений гороше", в якій Маруся звертається до Гриця з гіркими, але суворими словами:

Гей, ти молоденький голубе сизенький,

Не в правді живеш;

Минуєш мою хату і мої ворота,

До іншої ідеш.

Тут, крім суворого докору, вже помітний трохи завуальований (прихований) мотив фатальної приреченості, який згодом, у наступних піснях Марусі, стане досить виразним.

"Гей, ви не тіштесь, вороженьки, моїй пригоді", - звертається Маруся до громади і пояснює:

Бо моя пригода, бо моя пригода,

Як літня роса:

Як вітер повіє і сонце пригріє,

Спаде вона вся.

Якось восени приятелька Марусі влаштувала вечорниці. Мару­ся пішла туди мабуть з таємною надією побачити Гриця. Він справді прийшов на вечорниці, та ще й не сам, а з своєю молодою дружиною. Там вони й зустрілися. Саме ця зустріч привела до рішучого зламу в настрої Марусі. Вона сколихнула її палку натуру. Ревнощі, ображене жіноче самолюбство, згадки про нещасливе ко­хання, про нездійснені дівочі мрії - все це завирувало в її душі і породило страшний план помсти.

Маруся була сильною, вольовою натурою. Жодним натяком вона не розкрила внутрішнього стану, свого наміру. Зовні вона була чарівною, колишньою веселою Марусею і знову полонила Гриця.

Про подальший хід подій ми дізнаємося з Марусиної пісні, в якій вона детально розповіла про те, як здійснювала свою помсту. Пісня починається зверненням до Гриця, ніби попередженням йому, щоб він не ходив на вечорниці, бо це приведе до фатального кінця:

Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,

Бо на вечорницях дівки-чарівниці.

Вражає в цій пісні послідовність, з якою Маруся здійснювала свою помсту. В тексті пісні ми не знаходимо й натяку на каяття або жаль з приводу заподіяного. Це дає підставу вважати, що пісню створено до отруєння. Що саме так, видно з того, що коли померло­го Гриця принесли до церкви, туди прибігла сповнена відчаю Ма­руся. Вона кинулась до труни, цілувала небіжчика і, обливаючись сльозами, розповіла про свій злочин.

Суд полтавського полку засудив влітку 1652 р. Марусю Чурай до смертної кари. У день страти, вдосвіта, коли на центральному майдані Полтави на помості стояла закута в кайдани Маруся і пи­сар читав смертний вирок, через натовп прорвався на змиленому коні вершник. Іменем гетьмана Богдана Хмельницького він припи­нив читання вироку і вручив писарю гетьманський наказ про по­милування Марусі Чурай. Життя було їй даровано в пам'ять герої­чної загибелі батька та за чудові пісні, які вона склала. Маруся не­довго жила на світі після помилування і померла в каятті у квітні 1653 року.

Послухаємо поезію.

Марусі Чурай

Чом тобі, рідна, -

Печаллю в очах...

День продзвенів серед літа.

Чом тобі місяць

В медових ночах

Видавсь отруєним цвітом?

Вернеться ранок