Наука про будову речовини виникла на базі досягнень фізики і хімії кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Предметом вивчення курсу «Будова речовини» є експериментальні відомості про будову хімічних часток (атомів, молекул, іонів, радикалів). На основі узагальнення експериментальних даних створена теорія будови мікрочасток і макротіл.

Важливим завданням цієї науки є пояснення електричних і магнітних властивостей речовин, обґрунтування геометрії і симетрії молекул, пояснення природи обертових, коливних і електронних спектрів речовин, а також встановлення будови молекул на основі результатів вивчення молекулярної спектроскопії та рефракції.

Для пояснення будови хімічних часток є дві теорії: класична і квантово -механічна . Вони відрізняються своїми постулатами і глибиною проникнення у фізичну суть внутрішньої будови хімічних часток.

Класична теорія будови речовини

Класична теорія будови речовини була створена у другій половині ХІХ ст. Мікрочасткою в цій теорії є атом, який вважався неподільним. Хімічною часткою є молекула, сукупність яких формує макротіла. Тому предметом вивчення класичної теорії є вивчення будови окремих хімічних часток – молекул.

У хімічну науку поняття атом було введене М.В. Ломоносовим. У 1724 р. в роботі «Елементи математичної хімії» він допускає існування в речовинах двох типів часток: елементів (атомів) і корпускул (молекул). За М.В. Ломоносовим елементи є частиною тіла, яке не складається з будь-яких інших тіл. Корпускули – це скупчення елементів в одну невелику масу.

Велике значення у створенні класичної теорії будови речовини відіграв закон кратних відношень , відкритий Дальтонои у 1803 р. Якщо два елементи утворюють між собою кілька хімічних сполук , то масові кількості одного із елементів , що припадають у цих сполуках на одну і ту саму масову кількість другого елементу , відносяться між собою як прості цілі числа . Наприклад, азот з киснем утворює п’ять оксидів:

Таблиця 1