Контрольная работа: Політичні рішення та їх місце у вирішенні суспільних проблем

Виповнила студентка групи

І-2007-УА-1

Поталуй О О

Перевірила:

Анахина Г.А.

Маріуполь, 2009

Зміст

1.Політичне рішення : суть, структура та функції

2.Мотивація та типи політичної поведінки особистості

3.Глобальні проблеми сучасності і роль політики у їх вирішенні

Література

1.Політичне рішення : суть, структура та функції

Утвердження в межах історичних можливостей сталості й надійності політичної влади, стійкості й упорядкованості політичних відносин, раціональності та ефективності функціонування організаційних структур досягається на ґрунті свідомо розроблених і прийнятих політичних рішень. З ними пов'язані постановка політичних проблем, мотивація політичної діяльності, чітке визначення завдань та ін. Вони є важливою формою здійснення політичної влади.

Політичне рішення — акт, здійснюваний суб'єктами політики, спрямований на втілення в життя політичних цілей і завдань, здійснення для цього відповідних заходів на основі аналізу інформації, вибору варіантності дій, урахування політичного часу і реальних політичних сил. Прикладом офіційного політичного рішення, що має історичне значення, є "Акт проголошення незалежності України", прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Повний зміст цього документа розкриває структуру, зміст та інші характеристики його як політичного рішення.

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,— здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України,Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто ПРОГОЛОШУЄ незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.Цей коротенький політичний документ уже в преамбулі розкриває історичний момент його прийняття, показує значення цього акта в контексті традицій державотворення в Україні, говорить про політичний простір і теоретичні основи самовизначення українського народу, акцентує увагу на тому, що влада діє згідно з державно-правовими принципами, а отже, і на прагненні зайняти своє місце у світовому співтоваристві.Концептуальна частина документа надзвичайно точно вказує на назву держави та принципи існування її — незалежність і самостійність (а отже, і подальшу програму дії в цьому напрямі), на такі атрибути держави, як конституційне закріплення публічної влади, неподільність і недоторканність території України і набуття чинності цього Акта.Прийнятий Акт у цілому свідчить про необхідність упорядкованості соціальної, національної, територіальної і насамперед політичної. Він сам уособлює впорядкованість політичного життя в Україні.Суспільство завжди прагнуло до впорядкованості соціальних відносин і способу життя. У ролі чинника такої політичної впорядкованості, забезпечення світового політичного порядку виступають професійно підготовлені політичні рішення.Слід, однак, пам'ятати, що історія, в тому числі й політична, світового співтовариства не є продуктом абсолютної впорядкованості. Лише наприкінці XX ст. актуалізувалася проблема світового політичного порядку. Однак ще й досі світові значною мірою властивий хаос. Інколи може скластися враження, що прийняті рішення свідомо сформульовані й чіткі, а відносини між урядами — продукт сконструйованої політики. Та насправді багато з того, що відбувається, є продуктом хаотичних умов і переважно справою особистої боротьби й амбіцій суб'єктів політики. Часто-густо узгодженими є лише засоби, а цілі фундаментально розбіжні, або узгоджуються цілі, але немає згоди у засобах.Суб'єкти політики приймають політичні рішення, враховуючи об'єктивні і суб'єктивні потреби й особливості суспільства. Прийняття політичних рішень вимагає від політиків високого політичного професіоналізму. Це означає знання ситуації: наявність ієрархічних структур, досягнення угоди і взаємної довіри щодо заходів, які приймаються, володіння інформацією й перевіреними фактами. Прийняття рішень потребує володіння механізмами зв'язку й інформації, що дають можливість обґрунтувати рішення.

Обґрунтованість політичних рішень визначається тим, наскільки вміло й ефективно суб'єкти політики підготовлені до пізнання закономірностей політики і вибору механізмів їх дії. Цей вибір передбачає: а) визначення провідного напряму суспільного розвитку; б) оптимальне співвідношення провідного напряму з іншими тенденціями, сукупність яких і становить широке коло можливостей для врахування вимог закономірності. Правильно реалізований вибір забезпечує правильність і ефективність рішення.

Проблема оптимального вибору напряму політичного розвитку, методів забезпечення, часу виконання тощо вимагає від суб'єктів політики знання політичних процесів, політичних змін у суспільстві, політичних сил, які діють, особливостей історичного періоду, в який приймається політичне рішення.

Проблема оптимального вибору на стадії прийняття рішення потребує урахування корисності і витрат ресурсів. Це примушує політиків звертати увагу на відповідальність за прийняття тих чи інших рішень. Інколи для політиків буває вигідніше вирішувати "завдання", які фактично є тільки цілями і не мають кількісних обмежень. Наприклад, за умов радянського тоталітаризму легше було прийняти рішення про побудову комунізму, ніж вирішити конкретне питання підвищення рівня життя. Підміна завдань цілями "знімала" відповідальність за виконання політичних рішень. Слід також враховувати співвідношення сил, оскільки не все, що вигідно і не потребує значних витрат, "дозволяється" тими, хто контролює ситуацію. Тут виникає проблема правильного врахування чинника часу й оцінки можливості спільних дій.

Політична дійсність нині характеризується тенденціями демократизації, соціальної стратифікації, реструктурації глобальних і національних політичних відносин, поглибленням і поширенням політичного дискурсу. Це актуалізує людський вимір результатів політичних рішень, відповідальність за їх прийняття, спрямування науки на обґрунтування змісту політичних рішень. Все це робить політичні рішення дедалі більш значущими і вагомими за своєю роллю, а отже, вимагає поглиблення їхнього змісту.

Зміст політичних рішень охоплює питання різноманітної політичної діяльності: організації і функціонування всіх структур політичної системи суспільства; забезпечення процесу політичного владарювання; розвитку демократичних форм участі громадян в управлінні державними і громадськими справами; підвищення активності громадян у політичному житті; вирішення національних проблем; розвитку взаємовідносин з народами світу; з питань миротворчого характеру, роззброєння, розвитку міжнародного співробітництва та ін.

Сучасна епоха, глобальне розуміння еволюції людства потребують постійного перегляду змісту політичних рішень, переосмислення значення вже прийнятих рішень, визначення нових меж їхнього впливу, часу виконання та ін.

Нова політична мораль полягає у визнанні того, що не політика змінює людину, а людина має змінювати себе сама. У цьому зв'язку відомий французький соціолог і політолог М. Крозьє у своїй книзі "Скромна держава, сучасна держава. Стратегія іншого виміру" (Париж, 1987) пише: "Людина безперервно змінюється, вона не перестає відкривати і втілювати нові цінності... Незважаючи на важкі випробування та поразки, через них вона стає людянішою. Та ці завоювання і прогрес ніколи не були справою вищої влади, що диктує порядок змін. Тривала зміна людини за "вказівкою" або декретом ніколи не була успішною. Людина змінювалася сама у безперервному процесі набуття різноманітного досвіду".

Сучасна політика має допомогти особистості бути більш вільною, вибирати життєву програму з найкращим знанням справи. Отже, рішення повинні мати людський вимір, слугувати громадянам, їх інтелектуальному зростанню. За таких умов спостерігатимуться також обмеження адміністративної діяльності та певна реорганізація методів прийняття державних рішень.

Зміст політичних рішень визначає їхню структуру. Вона складається з таких елементів:

1) преамбула, вступ;

2) конструктивна частина: аналіз стану справ і політична оцінка їх, визначення тенденцій і перспектив розвитку;

3) революційна частина: визначення напрямів дії, об'єднання організаційних і соціальних зусиль, визначення заходів політичного впливу і методів їх здійснення.

Процес творення політичного рішення досить тривалий. Він вимагає вміння поставити політичну свідомість і політичні дії на сугубо практичну основу, тобто потрібна загальна висока культура як конкретних авторів рішення, так і його виконавців. Наявність у суспільстві системи політичних, гуманістичних і культурних цінностей, застосування пов'язаних з ними критеріїв при оцінці фактів політичної дійсності допоможуть зробити рішення визначеними і стабільними.

Творення політичного рішення проходить етапи підготовки, прийняття і втілення (здійснення). Це насамперед постановка мети і визначення завдань на шляху її досягнення; формулювання проблеми, яку слід розв'язати; добір, нагромадження й обробка інформації, необхідної для прийняття рішення; аналіз можливих альтернатив розв'язання завдань і вибір шляхів досягнення мети; фіксація рішення у відповідних політико-правових документах, визначення методу прийняття їх; вибір шляхів втілення рішення; коригування рішень у процесі їхнього виконання; аналіз досягнутих результатів.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--