Контрольная работа: Ринок праці з неповною конкуренцією

На щастя для гравців і до засмучення власників команд, у 1972 р. слідом за судовим процесом у справі одного з гравців (Курта Флуда з команди “Кардинали із Сент-Луїса”) і арбітражним рішенням по робочій силі і її власниках відбувся страйк. Після цього в 1975 р. сторони прийшли до угоди, по якому гравці ставали вільними, відігравши за команду п'ять років. Пункт про запасних гравців діяв, а жорстко монопсоничний ринок робочої сили став значно ближче до умов конкуренції.

Наслідку цієї угоди з'явилися дуже цікавим експериментом для економіки ринку робочої сили. Між 1975 і 1980 р. ринок бейсбольних гравців “відрегулювався” на нову рівновагу. Якщо до 1975 р. витрати на контракти з гравцями складали 25 % усіх витрат команд, то до 1980 р. загальний фонд зарплати гравців виріс на 40 %. Крім того, середня зарплата гравців подвоїлася в реальному вираженні. До 1987 р. бейсбольний гравець заробляв у середньому 410 732 дол. - неймовірний стрибок у порівнянні з монопсоничною зарплатою кінця 60-х років. (У 1969 р., наприклад, середня зарплата бейсболіста складала 42 000 дол. З виправленням на інфляцію це приблизно дорівнює 130 000 дол. у 1987 р.)

1.3. МОНОПОЛЬНА ВЛАДА НА РИНКАХ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА

У той час як покупці факторів виробництва володіють монопсоничною владою, продавці цих факторів можуть мати монопольну владу. У крайньому випадку продавець фактора може бути монополістом, коли, наприклад, фірма має патент на виробництво унікальної інтегральної схеми комп'ютера. На ринках факторів виробництва є небагато монополістів у чистому виді, але в багатьох галузях промисловості фірми володіють деякою монопольною владою в збуті продукції, що інші фірми використовують як фактори виробництва. Оскільки найбільш розповсюджений приклад монопольної влади на ринку факторів виробництва зв'язаний із профспілками, ми зосередимо на цьому особливу увагу. У наступних підрозділах ми постараємося показати, як профспілка, що є монополістом при збуті робочої сили, може підвищити добробут своїх членів і одночасно істотно вплинути на робітників, не охоплених союзом.

Мал. 2 показує криву попиту на робочу силу на ринку без монопсонической влади - крива зводить в”єдино граничні прибутковості продуктів фірм, що конкурують за придбання робочої сили. Крива пропозиції робочої сили показує, як члени профсоюза пропонували б свою працю, якби в союзі не було монопольної влади. Тоді ринок робочої сили був би конкурентним і було б найняте L* робітників за зарплату w* (точка А).

Кількість робітників

Мал.2.

Графік монопольної пропозиції робочої сили.

Однак через монопольну владу профспілка може вибрати будь-як тарифну ставку і відповідне кількість праці (точно так само, як продавець - монополіст продукції, що випускається, вибирає ціну і відповідний обсяг виробництва). Якби профспілка захотіла максимізувати кількість найманих робітників, вона вибрав би конкурентне рішення в крапці А. Припустимо, що союз вирішив домогтися більш високої, чим конкурентна, ставки зарплати . Тоді він обмежить своє членство до L₁ робітників.

У підсумку фірма буде платити по тарифній ставці w₁ . У тих, хто працює, добробут буде більш високим, а в тих, хто не працює, — немає.

Чи має зміст обмежувати членство в профспілці? Так, якщо союз хоче максимізувати вмененную прибуток, що одержують його робітники. Обмежуючи членство, профспілку діє так само, як фірма, що обмежує випуск продукції, щоб максимізувати прибуток. Прибуток фірми являє собою одержуваний доход за винятком тимчасових витрат. Прибуток для профспілки являє собою зарплату, одержуваний його членами понад їх тимчасових витрати. Щоб максимізувати прибуток, профспілка повинна вибрати кількість найманих робітників таким чином, щоб граничний доход союзу (додаткова зарплата) дорівнював додатковим витратам по залученню його членів до роботи. На мал. 2 це зв'язано з вибором кількості робочої сили, при якому крива граничного доходу МR перетинає криву пропозиції (тому що крива пропозиції являє собою тимчасові витрати найнятих робітників). Ми вибрали сполучення зарплати w₁ і наймання L₁ , пам’ятая про це. Заштрихована площа нижчі кривої попиту на робочу силу, вище кривої пропозиції робочої сили і ліворуч від L₁ являє собою тимчасовий прибуток, що одержують робітники.

Політика максимізації прибутку може принести зиск не входячим у союзі робітникам, якщо вони знайдуть робочі місця, не охоплені союзом. Однак якщо таких робочих місць ні, максимізація прибутку може створити занадто різке розходження між “переможцями” і “програвшими”. Альтернативною метою є максимізація сукупних зарплат, одержуваних усіма робітниками.. Щоб домогтися цього, на мал. 2 кількість найманих робітників зростає з L₁ доти, поки граничний доход союзу не стане рівним нулю. Тому що подальший найм знижує загальну зарплату, сукупні зарплати максимізуються, коли зарплата дорівнює w₂ , а кількість робітників — L₂ .

Тому що ці чи робітники переміщаються в сектор, не охоплюваний союзом, чи споконвічно воліють не вступати в союз, важливо зрозуміти, що відбувається в неспілковому секторі економіки, Припустимо, що на ринку визначеного виду кваліфікованої праці загальне число союзних і неспілкових робітників постійно. На мал.3 крива ринкової пропозиції праці в обох секторах позначена S_L

Попит на робочу силу в союзному секторі зображено кривою Du, а попит у неспілковому секторі - кривою D_NU . Загальний ринковий попит є почленной сумою попитів в двох секторах і позначений D_L .

Припустимо, профспілка воліє підвищити зарплату своїх робітників вище конкурентної зарплати w* до wu. При такій ставці кількість робітників, зайнятих у спілках, знижається на L_U . Як тільки ці робітники знаходять роботу в неспілковому секторі, ставка зарплати в ньому знижується, поки ринок робочої сили не приходить у рівновагу. Нова ставка зарплати в неспілковому секторі w_NU вибирається так, щоб додаткове число робочіх, прийнятих на роботу в цьому секторі, L_NU дорівнювало кількості робітників, що залишили союзний сектор.

Кількість робітників

Мал.3

Графічне визначення зарплати в охопленому і не охопленому профспілкою секторах

Мал. 3 показує зворотний бік стратегії профспілки, спрямованої на підвищення зарплати членам союзу, — зарплата неспілкових робітників знижується. Описані нами зворотні ефекти політики в області зарплати, проведеної монополістами-профспілками, випливають у кінцевому рахунку з нашого припущення, що ринок праці є монополістичним. Профспілка допомагає своїм членам за рахунок неспілкової частини робітників.

1.4. ДВУСТОРОННЯ МОНОПОЛІЯ НА РИНКУ ПРАЦІ

Описані нами зворотні ефекти політики в області зарплати, проведеної монополістами-профспілками, випливають у кінцевому рахунку з нашого припущення, що ринок праці є монополістичним. На ринку праці двостороння монополія може виникнути, коли представники профспілки і компанії, що наймає робітників визначеної кваліфікації, зустрічаються для переговорів про зарплату.

Мал.4 показує типову двосторонню модель торгів. Крива S_L являє собою пропозицію кваліфікованої праці, а крива попиту фірми на робочу силу представлена кривої граничного доходу продукту D_L .

Продавець робочої сили зіштовхується з кривої спроса D_L , що дає опис рішень фірми по найманню в залежності від зміни тарифної ставки. Профспілка вибирає точку на кривій спроса, максимізує зарплату своїх членів. Так сплачуваємая зарплата знижується в міру росту зайнятості, крива граничних доходів МR характеризує додаткову зарплату,

що союз забезпечує своїм членам у міру росту.

Мал. 4.

Графічне зображення двосторонньої монополії

Якщо б профспілка не мала монопольної влади, компанія-монополіст прийняла б рішення у відповідності зі своєю кривою граничних витрат МЕ: найняла 20 робітників із тарифною ставкою 10 дол. у годину. При найманні 20 робочих граничний дохід продукта праці дорівнює граничним витратам фірми.

Крива пропозиції S_L розкриває союзу мінімальну плату, необхідну для стимулювання робітників, щоб вони продовжили свою працю на фірмі. Припустимо, союз хоче максимізувати вмененную прибуток своїх членів. Щоб зробити це, союз розглядає криву як граничні витрати на робочу силу. максимізувати прибуток, профспілка вибирає зарплату в 19 дол., тому що 19 дол. — це зарплата, що вирівнює граничний доход (граничний ріст у зарплаті) із граничними витратами (збільшенням мінімальної зарплати, необхідної для наймання робочої сили). При тарифній ставці в 19 дол. фірма найме 25 робітників.

Фірма, готова платити зарплату 10 дол. і найняти, 20 робітників, але союз вимагає зарплати в 19 дол. і хоче, щоб фірма найняла 25 робітників. Що відбувається в цьому випадку? Результат залежить від стратегічних задач двох сторін. Якщо профспілка може зробити серйозну заяву з погрозою страйку, він може забезпечити зарплату ближче до 19, а не до 10 дол. Якщо фірми можуть обоснованно пригрозити взяти на роботу не членів союзу, вони можуть забезпечити ставку ближче до 10 дол. Якщо погрози обох сторін обосновані, підсумкова угода може оказатися ближче до конкурентного результату (зарплаті w_с ) близько 15 дол. на мал. 1.

1.5. СПАД ПРОФСПІЛКОВОГО РУХУ

Протягом декількох десятиліть для профспілкового руху неодноразово наставали важкі періоди, зв'язані як із зниженням чисельності, так і з кризою політики у відношенні переговорів по зарплаті. Зниження монопольної влади профспілки може привести до різної реакції з боку профспілкових діячів, що ведуть переговори з підприємцями, а також мати різний вплив на ставку зарплати й рівень зайнятості серед членів профспілки. У 70-і роки криза монопольної влади профспілок особливо гостро відчувався в ході переговорів про підвищення зарплати: рівень наймання майже не мінявся, але різниця між зарплатою членів профспілки і не членів скоротилася до мінімуму. Ми могли б очікувати, що дещо подібне відбудеться й у 80-і роки через широко розрекламоване “заморожування” рівня зарплати й поширення дворівневого забезпечення зарплатою, при якому новим членам профспілки платять менше, ніж їхній більш досвідченим колегам.