Контрольная работа: Складові процесу виховання

— поступове виявлення результатів виховних впливів;

— самокерованість.

Безумовно, із цих специфічних властивостей випливають основні ознаки процесу виховання: системність, цілісність, двосторонність, комплексність, гуманність, планомірність, націленість на конкретний результат, неперервність, тривалість і організованість. Глибоке і правильне їх розуміння сприяє якісній організації та ефективності цього процесу.

Виховний процес являє собою струнку систему, яка складається з певних елементів (компонентів виховного процесу), має структурні складові, відповідні його функціям. При цьому мається на увазі не проста система, а динамічна, з тенденцією до постійного саморозвитку і самовдосконалення.

Всі ці елементи створюють цілісність і діють у комплексі. Цілісність і комплексність — закономірні властивості виховного процесу. Вони об'єктивно існують настільки, наскільки суспільство має потребу у вихованні підростаючого покоління. Звідси об'єктивно існує єдність навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення вихованців, єдність їхньої свідомості та поведінки, єдність змістового і процесуального боків цього процесу, всебічний розвиток особистості вихованця у цьому процесі та формування громадянина України.

Повна реалізація функцій виховного процесу та їх національна спрямованість передбачають чітку його організацію, планомірність, неперервність і тривалість. Ці ознаки також диктують умови визначення і становлення національної системи освіти і виховання.

З цією метою:

— визначаються конкретні риси особистості українського громадянина, які передбачається виховувати;

— вивчається вихованець і діагностується розвиток його особистості в цілому та окремі її риси;

— проектується особистість вихованця на основі зразка-ідеалу;

— планується виховний процес і практично здійснюється;

— засвоюється вихованцем соціальний і професійний досвід, загальнолюдські, національні, спеціальні і професійні риси, навички і звички поведінки та діяльності;

— організується поведінка та діяльність вихованця відповідно до ідеалу;

— спонукають вихованця до самовдосконалення та формують і розвивають його мотивації;

— контролюють, оцінюють і коригують хід і результати виховних заходів та всього виховного процесу.

Всю цю роботу організує і здійснює суб'єкт виховання — вихователь, який є основною постаттю виховного процесу. «У вихованні все має ґрунтуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, як би хитро не було придумано, не може замінити особистості в справі виховання... без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає в характер, неможливе. Тільки особистість може впливати на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер. Причини такого морального магнетизування приховані глибоко в природі людини», — підкреслював К.Д. Ушинський. Суб'єктами виховання є педагоги, учнівські та інші колективи, суспільні інститути, сім'ї вихованців тощо. Основну роль серед них виконують педагоги — безпосередні організатори та учасники виховного процесу.

До основних функцій вихователя належать:

- організаційно-мотиваційна — сприяє усвідомленню вихователями сутності виховного процесу та свого місця в ньому, забезпечує цілеспрямоване планування виховної роботи та її змістовну реалізацію, формування у вихованців мотивації вдосконалення і самовдосконалення, творче залучення всіх вихованців до виховного процесу;

- мобілізаційна — передбачає формування і розвиток у вихованців настанови на творче самовдосконалення, на постійний розвиток позитивних якостей та нівелювання негативних, на творче оволодіння знаннями, навичками, вміннями та опанування професійної майстерності;

- формувально-розвиткова — основна, базова функція, сутність якої полягає у формуванні та постійному вдосконаленні у вихованців соціально-ціннісних якостей, забезпеченні гармонійного розвитку особистості українського громадянина та ефективної самореалізації його творчого потенціалу в професійній діяльності;

- інформаційно-комунікативна — полягає в активному цілеспрямованому впливі на свідомість, підсвідомість, інтелектуальну, емоційно-почуттєву, вольову і мотиваційну сфери особистості вихованця, формуванні високої культури спілкування і загального етикету, правил повсякденної поведінки, розвитку соціально значимих цінностей серед вихованців;

- профілактично-перевиховна — полягає у прогнозуванні, попередженні та ліквідуванні негативних проявів поведінки, психолого-педагогічному попередженні девіантної поведінки, подоланні та усуненні негативних рис характеру вихованця, цілеспрямованому формуванні мотивації до постійного самовдосконалення;

- оцінково-контрольна — полягає в контролі, перевірці та оцінці результатів виховного процесу і внесенні в нього відповідних змін і корективів.

Характер і ефективність реалізації цих функцій вихователями, безумовно, залежать від їх ініціативності, сумлінності, творчості, педагогічної майстерності.

Вихованцями є всі громадяни, різні колективи, сім'ї, службовці та ін. У традиційній педагогіці є жорстка ланка — суб'єкт-об'єктні взаємини у виховному процесі. Жорсткий характер цих взаємин, виходячи з гуманістичних основ сучасної педагогіки, важко обґрунтувати. Тут необхідно мати на увазі ряд обставин, які суттєво впливають як на специфіку діяльності будь-якої особистості, так і на весь виховний процес.

По-перше, особистість — це не пластилін, із якого можна ліпити все що завгодно. Особистість — це активна істота з власними життєвими настановами, світоглядом, досвідом, індивідуально-психічними особливостями, конкретними життєвими орієнтирами та планами. Гуманістична педагогіка, педагогіка співробітництва й особистісно орієнтоване виховання передбачають активну і творчу участь кожної особистості у власному формуванні, становленні та розвитку, дають їй можливість вибрати свій життєвий шлях згідно з внутрішніми намаганнями та настановами, ґрунтуються на шанобливому ставленні до її цінностей і внутрішньої свободи тощо. Парна педагогіка обмежує особисту свободу вихованця, формує стереотипи, придушує творчу особистість. У зв'язку з цим формування внутрішньо розкріпачених, збагачених загальнолюдськими цінностями, патріотів — громадян України, — які мають багатий творчий потенціал, стає пріоритетною справою виховного процесу. Отже, кожний вихованець має стати архітектором формування, розвитку і самовдосконалення власної особистості, тобто бути суб'єктом виховання.

По-друге, не враховується виховний вплив соціального середовища, тобто колективу, соціального оточення. На практиці ці впливи набагато міцніші та ефективніші, ніж прямі виховні впливи вихователів і батьків. Здебільшого невміння враховувати цей соціальний фактор зводить нанівець виховні зусилля вихователів.

Таким чином, традиційна педагогіка обмежує і придушує творчу самостійність вихованців, недооцінює виховні впливи соціального середовища, призводить до відриву виховання від сучасних тенденцій у педагогіці і, відповідно, його відриву від життя. Безумовно, прямі виховні впливи вихователів потрібні в усіх освітньо-виховних системах, але вони мають бути майстерно сконструйовані у педагогічно доцільно організовану повсякденну життєдіяльність цієї системи. Напевно, в цьому і полягає головне завдання вихователя. Також слід пам'ятати про виховні функції інших суспільних інститутів, наприклад різних громадських і державних установ, сім'ї. У зв'язку з цим закономірно говорити про методи опосередкованого виховного впливу. Смисл існування виховного процесу має полягати у формуванні глибокої та міцної мотивації самовиховання вихованців, прищепленні їм навичок і вмінь постійного самовдосконалення, опрацюванні його ефективної методики.

На мою думку, у світлі вищевизначеного, методи виховання слід класифікувати на три групи: