Курсовая работа: Аналіз педагогічних умов, що сприяють розвитку творчих музичних здібностей

У пропонованій роботі я спробувала викласти основні моменти своєї роботи з дитячим хором.

Яку мету ми ставимо перед собою, коли навчаємо дітей співати в хорі? Для мене головна мета – розвиток особистості дитини, його емоційного світу, зародження і розвиток естетичного почуття. На мій погляд, співоча діяльність - найбільш доступний спосіб музициювання. Для того щоб діти хотіли співати, вчителю необхідно показати всю красу звучання співочого голосу, зробити процес навчання цікавим для них.

У статті Г. Урбановича "Співочий голос учителя" досить докладно розбирається, якими вокальними навичками повинний володіти викладач музики.

У своєму нарисі він пише про те, що голос є головним знаряддям вчителя: "У задачу учителя входить не тільки уміння співати, але й вміння співати так красиво, щоб його голос подобався дітям. Учитель повинний уміти співати і без музичного супроводу чи акомпануючи собі на музичному інструменті, мати велику палітру голосових фарб, розмаїтністю тембру, необхідним робочим діапазоном, володіти динамікою свого голосу і, нарешті, добре говорити, розповідати, пояснювати".

Коли діти приходять до мене у вересні, після прослуховування, у спеціальному зошиті я роблю запис про кожну дитину. Поки один співає – всі інші – слухають.

Під час прослуховування прошу дитину співати будь-яку пісеньку. Один куплет, дуже рідко два. Для багатьох дітей це завдання виявляється складним, дитина не може згадати ні однієї пісні. У даному випадку я пропоную кілька дитячих "шлягерів" з репертуару дитячого саду.

При виконанні даного завдання перевіряються інтонація й уміння триматися в тональності, пам'ять, діапазон, а часто і музичне середовище, у якому росте дитина (видно по репертуару, яким володіє дитина).

Перевірка ритмічного почуття проводиться у формі гри в "ЕХО". Діти прихлопують чи простукують олівцем ритм слідом за мною.

Пропоную найпростіший, елементарний ритм, потім ускладнюю.

Далі на уроках продовжується активізація ритмічного почуття в музично-ритмічних рухах. У роботі використовуються методи, запропоновані Л. Г. Дмитрієвим і Н. М. Черноіваненко:

1. Гра "ЕХО В РУСІ": повторення ритмічного мотиву спочатку ударами над головою, за спиною і т.д., потім притупуваннями з найпростішими рухами на місці чи комбінуванням приплескувань з боків і притупувань.

2. Учні одержують завдання: проговорити ритмічний малюнок, передані рухом. Спочатку виразний ритмічний мотив у русі показує вчитель, потім учень, а інші у класі передають його ударами.

3. Клас поділяється на 3 групи, що одночасно роблять наступне: 1 група: прихлопує простий ритм:

2 група – простукує олівцем небагато ускладнений ритм:

3 група – прихлопує ускладнений ритм:

У цій грі групи міняються, таким чином, кожна дитина може відчути кожний з вищевказаних ритмів і в той же час тут закладаються навички ритмічного ансамблю.

Завдяки даним прийомам, у дитини розвивається почуття ритму, і вони не утомлюються тому, що навчання проходить у формі гри.

Що стосується першого прослуховування, то результати його не остаточні і, природно, не завжди об'єктивні.

Головною метою першого знайомства є виявлення "гудошників" і явно здатних дітей.

Розвиток вокально-хорових навичок у процесі навчання співу молодших школярів містить у собі кілька етапів, у залежності від поставлених на кожнім етапі цілей.

Я виділяю три етапи розвитку співочих навичок.

1-ий період: підготовчий чи ознайомлювальний. Вперше діти довідаються хто такий диригент і що таке хор. Для наочності я показую малюнок, на якому зображений хор, а також ми прослуховуємо платівку, на якій звучить дитячий хор.

Після одержання зведень про те, що ж таке хор – пояснюю, що і їхній клас може стати хором, але для цього їм доведеться постаратися. Далі – пояснюю, як треба сидіти і стояти під час співу: руки вільно опускаються вниз чи на коліна, голову тримати прямо, рот відкривати вільно. Бажана вертикальна форма рота, тому що вона допомагає "округленню" звуку, його красі. До цих вимог приходиться повертатися кожен урок, тому що навички співочої постави засвоюються дітьми поступово.

2-ий період: первинне освоєння співочих навичок (подих, звукоутворення, дикція). Величезну роль у розвитку первинних вокально-хорових навичок грає подих. Дитячі легені малі по своїй ємності і звідси – природна обмеженість сили звуку дитячого голосу. З перших уроків привчаю дітей брати подих по диригентському жесту. Пропоную кілька ігрових вправ: «дунули на кульбабу, вдихнули аромат квітки, надули кульку і т. д.»

Я неодноразово показую, як робити активний вдих, поступовий видих. Перший час діти трохи перебільшують вдих, часом навіть із призвуком, але згодом це проходить.

Часто при співі у дітей починають підніматися плечі. У таких випадках пояснюю дітям, що необхідно сидіти прямо, не піднімаючи плечі і не задираючи високо голову. Перший рік уважно стежу за посадкою кожне заняття.

На цьому етапі навчання працюю над змішаним подихом, тому що розвивати якийсь визначений тип подиху – шкідливо, тому що в цей період подих у дітей – поверхневий. Правильний співочий подих зв'язаний із правильної атакою звуку. На даному етапі навчання – використовуємо тільки м'яку атаку. Вона сприяє розвитку кантиленного співу й утворенню спокійного, м'якого звуку. Тверда атака звичайно приводить до форсування звуку, що може погано позначитися на розвитку голосового апарата дитини. Дуже часто діти проговорюють текст у ритмі пісні. Головним же у вокальному мистецтві є зв'язний, плавний спів, тому із самого початку навчання варто прищеплювати навички протяжливого співу. Для досягнення цієї мети застосовую російські та українські народні приспівки.

Величезне значення при навчанні має знання діапазону дітей. "Звучна зона" цікавлячого мене віку (діти 7-10 років) розташована від мі1 – сі1 (до2).

У першому класі з цієї "зони" найбільш звучними є: соль, соль#, ля першої октави. Поступово діапазон розширюється вище до "сі" і нижче до "фа", "мі".