Курсовая работа: Договір банківського кредиту

7. Залежно від порядку погашення:

· поступово ( в розстрочку);

· водночас із закінченням строку кредитного договору;

· у відповідності з особливими умовами, визначеними кредитними договорами.

8. За характером і способом сплати процентів:

· з фіксованою процентною ставкою;

· з плаваючою процентною ставкою;

· зі сплатою процентів у міру використання наданих коштів;

· зі сплатою процентів одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).

9. За ступенем ризику:

· стандартні;

· нестандартні (кредити під контролем);

· сумнівні;

· безнадійні [6, c.101].

Висновки. Отже, в українському законодавстві відсутнє визначення кредиту в чинних нормативно-правових актах, але на теоретичному рівні мають місце дослідження цього поняття, суб’єктів кредитних відносин та форм кредиту. Щодо банківського кредиту, то, як бачимо, має місце така проблема як невірне визначення цього поняття на законодавчому рівні, науковці, які займаються цим питанням пропонують більш точні визначення. Існує розгалужена класифікація договорів банківського кредиту, досліджуються його ознаки.

2 ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ ТА ПОРЯДОК ЙОГО УКЛАДАННЯ

2.1 Сторони договору банківського кредиту

Відповідно до положень статті 1054 Цивільного кодексу України сторонами кредитного договору є банк або інша фінансова установа (кредитодавець) та позичальник [7]. Відповідно до положень статті 345 Господарського кодексу України сторонами кредитного договору є кредитор (банк) і позичальник [8].

Банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність).

Інша фінансова установа – юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи кілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг») [9].

Позичальником може бути, відповідно до загальних положень Цивільного кодексу, фізичні та юридичні особи, держава (ст.2 Цивільного кодексу України).

Слід зазначити, що норми Господарського кодексу є спеціальними у даному питанні, а норми Цивільного кодексу – загальними, бо в Господарському кодексі кредитні відносини розглядаються в контексті банківського кредитування. Тобто можемо говорити про те, що позичальниками можуть бути суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ст. 2 Господарського кодексу України).

2.2 Форма та порядок укладання договору банківського кредиту

Відповідно до положень ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. У ст. 345 Господарського кодексу України також зазначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, з тим, щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсотка за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству.

На практиці банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями яких є:

1. Опис суб’єктів угоди. Визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому визначаються юридичні права сторін, що підписують договір;

2. Опис умов кредитування. Вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обґрунтованість замовленої сум кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на основі оборотності цінностей, що кредитуються, так окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку;

3. Зобов’язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити процента за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку,рівня облікової ставки НБУ, характеру надано забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу, що кредитується тощо. Розмір плати за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповідного прибутку;

4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода);

5. Обмежувальні умови, до яких відносяться: захисні та негативні. Захисні статті – це перелік дій чи умов, яких повинен дотримуватись возильник протягом дії кредитного договору. Негативні статті – це список умов, які не повинен допустити позичальник;

6. Права суб’єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитного договору. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички, права достроково погашати кредит;