Курсовая работа: Договір банківського кредиту
8. Строк набуття угодою чинності;
9. Можливості зміни умов угоди;
10. Юридичні адреси суб’єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.
Кредитний договір вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування [10, c.365].
2.3. Істотні умови договору банківського кредиту
У ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України зазначається, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові стави, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Така норма викликала на практиці двозначне тлумачення. Іноді вважають, що в даному випадку йдеться про істотні умови кредитного договору. Інші вважають, що в даному випадку не йдеться про істотні умови договору.
Одночасно, відповідно до положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії.
У інших випадках, зокрема, щодо умов, що наведені в ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту), то відсутні підстави вважати їх істотними умовами кредитного договору, виходячи із того, що структурно-системний аналіз положень Господарського кодексу України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого господарського договору. Аналогічний підхід застосовується і в Цивільному кодексі України. Законодавець спеціально вказує на істотні умови того чи іншого договору наступними застереженнями у текстах норм: «істотними умовами договору є», «у договорі повинні передбачатися», «договір повинен передбачати».
На підставі цього у Листі Національного банку України «Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності» від 18.08.2004 року зазначено, що враховуючи вищевикладене, можна вважати, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При цьому Національний банк України зазначає, що вищевикладені правові позиції не є офіційним тлумаченням законодавства, яке відповідно до Конституції України належить до виключних повноважень Конституційного суду України [11].
Договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди з усіх суттєвих умов. Першою є умова про предмет договору, тобто домовленість про суму кредиту. Вона визначається фінансовими потребами та можливостями кредитора і позичальника й носить індивідуальний характер.
Другою суттєвою умовою є строк дії договору, який фіксується в ньому і визначає часові межі використання кредитних ресурсів, погашення основної суми боргу та відсотків. Строк кредиту починає обчислюватись на наступний день після календарної дати з моменту укладення кредитного договору. В кредитних угодах зустрічаються різні поняття, що пов’язані зі строками. Повний строк – період часу від початку користування кредитом до його погашення. Його можна розбити на три відрізки: період використання (час від початку користування до початку пільгового періоду; при банківському кредиті початком користування є зарахування коштів на рахунок особи), пільговий період (починається з моменту закінчення періоду використання та продовжується до початку погашення кредиту, протягом цього час сплачуються тільки відсотки), період погашення (період, протягом якого сплачується основний борг).
Строк отримання та повернення кредиту за договором можуть вираховуватись з моменту: укладення договору, зарахування коштів кредитором або позичальником, надходження коштів позичальнику або кредитору. В будь-якому випадку в кредитному договорі повинні бути чітко визначені дати отримання та повернення кредиту.
Стосовно моменту отримання кредиту можливі два варіанта: коли рахунок позичальника знаходиться в банку-кредиторі або коли цей рахунок знаходиться в іншому банку. У першому випадку розриву в часі між списанням відповідної суми з рахунку банку та зарахуванням її на рахунок клієнта, як правило, не буде. Однак, якщо рахунок позичальника знаходиться в іншому банку, то дата надання кредиту може визначатись двояко з моменту: зняття коштів з рахунку банку або зарахування коштів на рахунок клієнта [12, с. 13].
В кредитних договорах як істотна умова часто передбачається цільове використання кредиту. Справа в тому, що, надаючи кредит, банк оцінює ризик своїх вкладень залежно від характеру об’єкта кредитування. Позичальник повинен використовувати фінансові кошти на цілі, які він вказав в кредитному договорі. Наприклад, якщо кредит отримано на закупівлю сільськогосподарських товарів, то позичальник не має права використовувати його на будівництво [13, с.15; 14].
Висновки. Отже, проаналізувавши положення чинних Цивільного та Господарського кодексів, знайдено невідповідність у визначенні однієї із сторін – кредитодавець та кредитор відповідно. На нашу думку, слід привести у відповідність дані нормативні-правові акти. Встановлено, що форма кредитного договору – проста письмова. Було визначено складові частини, порядок укладання кредитного договору, який є рекомендованим і досить добре розробленим науковцями. Також виявлено проблему, щодо істотних умов договору банківського кредиту, а саме перелік умов у Господарському кодексі без посилання на те, чи є вони істотними, обов’язковими. Науковцями встановлено, що серед них обов’язковою мала б бути умова про цільове використання кредиту.
3 ЗМІНА ТА РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ
Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України і угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до ст. 47 зазначеного Закону банки самостійно встановлюють процентні ставки і комісійну винагороду за своїми операціями. При цьому банк не може надавати кредити під відсоток, ставка якого є нижчою за процентну ставку за кредитами, які бере сам банк, і процентну ставку, що виплачується за депозитами. Банку також забороняється встановлювати процентні стави й комісійні винагороди на рівні, нижчому за собівартість банківських послуг у цьому банку.
Відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» [15], а також пункту 3.5 Правил надання банками України інформації споживачеві про умови кредитування і сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 р. № 168 [16] (далі – Правила), банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, що не залежить від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Разом з тим, згідно з вимогами зазначеного пункту Правил банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін (зміною кредитної політики банку).
Якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку чи в інших випадках, банки зобов’язані у кредитному договорі зазначити правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом: що саме може бути підставою для зміни процентної ставки; чинники, які свідчитимуть про обґрунтованість таких змін; правило впливу ринкових умов на розмір процентної стави тощо. Водночас зазначаємо, що Національний банк України не встановлює єдиних вимог щодо формату вищезгаданих Правил зміни процентної ставки.
Про зміну процентної ставки кредитодавець повинен заздалегідь письмово повідомити позичальника. Без такого повідомлення будь-яка зміна процентної ставки є недійсною.
Крім того, Постановою Правління Національного банку України від 04.12.2008 р. № 413 «Щодо окремих питань діяльності банків» Національний банк України рекомендував банкам переглянути у бік зменшення процентної ставки за кредитами, наданими в іноземній валюті, з урахуванням якості стану обслуговування позичальниками заборгованості за основним боргом і відсотками (комісіями) за ним, а також стану прибутковості банку, з метою зменшення ризику невиконання позичальниками своїх зобов’язань за такими кредитами [17].
Отже, складається така ситуація, що одностороння зміні договору банківського кредиту можлива, якщо це встановлено договором або законом( ст. 525 Цивільного кодексу України). Банк може змінити процентну ставку за умови прописання такої можливості в кредитному договорі та настання події, що не залежить від сторін і впливає на вартість ресурсів банку, наприклад, зміна облікової ставки Національного банку України. Якщо людину не влаштовує нова процентна ставка, вона може розірвати договір з банком достроково виплативши всю суму кредиту. А якщо останньої суми немає, але позичальник вважає, що банк порушує умови договору, вихід один – вирішувати все в судовому порядку. Тому в позичальників вибір невеликий: достроково погашати кредит або погоджуватись на нові умови [18].
Один з аспектів дострокового розірвання договору банківського кредиту в односторонньому порядку викладено в ст. 348 Господарського кодексу України. Відповідно до неї банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням в порядку, встановленому законодавством. У разі, якщо позичальник не виконує своїх зобов’язань, передбачених кредитни договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору. Ця стаття покладає на банк здійснення контролю за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням кредитних коштів, своєчасним і повним погашенням кредиту. Банку надано право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору в разі, якщо позичальник не виконує своїх зобов’язань, передбачених кредитним договором. Разом з тим, законодавством передбачена можливість відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки, що може здійснюватись банком у виняткових випадках: у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини за умови вжиття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором між позичальником та банком, який є невід’ємною частиною кредитного договору [19, c. 378; 20].
Висновки . Отже, проаналізувавши положення чинних нормативно-правових актів, можна говорити про те, що одностороння зміна умов договору зі сторони кредитора передбачена за певних умов, одностороннє розірвання договору зі сторони позичальника можливе у судовому порядку або шляхом повного погашення кредиту, а зі сторони кредитора – у випадку невиконання позичальником своїх зобов’язань.
4 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ ТА ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОРУШЕННЯ ЙОГО УМОВ
4.1 Кредитний ризик та види забезпечення кредитного договору
Забезпечення кредитів або виконання кредитних зобов’язань – це комплекс правових, економічних і організаційних заходів стимулювання позичальника до своєчасного і повного задоволення інтересів кредитора у разі їх невиконання [21, с.456].
Кредитний ризик – це ризик несплати позичальником кредитору сового основного боргу і процентів за його користування. Звідси, під кредитним ризиком слід розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.