Курсовая работа: Формування екологічно сталих агроландшафтів на території Слобідської сільської ради Кагарлицького району, Київської області

Озима пшениця.

Соняшник.

Цукровий буряк.

Горох.

Куруп‘яні.

Кукурудза на зерно.

Ярі зернові.

Площа третього масива 711,9га, на його території розбиваємо екстенсивну восьмипільну сівозміну.

Зайнятий пар.

Озима пшениця.

Кукурудза на зерно.

Ячмінь.

Однорічні трави.

Озима пшениця.

Соняшник.

Ячмінь.

3.2 Формалізація ділянок

В результаті передпроектного обстеження отримані всі необхідні дані для характеристики території товариства з обмеженою відповідальністю “Прогрес” Кагарлицького району Київської області,яка буде впорядковуватись.

Проект протиерозійного захисту вирішувати дві задачі : а) забезпечувати надійний захист грунту від ерозії, створивши при цьому необхідні посилання для розширеного відновлення його родючості; б) передбачити швидку окупність створених затрат.

Це означає, що необхідно зробити все можливе, але нічого зайвого.

Основною одиницею в агроландшафті є робоча ділянка. Її площа і , перед усім ширина, повинні відповідати багатьом вимогам.

Ширина робочої ділянки, консруктивні особливості інфраструктури поверхневого стоку, гідротехнічних споруд, лісосмуг розраховуються на основі моделі ерозії. В господарстві необхідно сформувати ерозійно стійкий агроландшафт. З цією метою орні землі поділяються за крутістю схилів на три еколого-технологічні групи; розміщення полів і робочих ділянок з криволінійними межами організовується таким чином, щоб вони вписувались у рельєф; удосконалюється структура посівних площ: з ріллі вилучаються ділянки з крутістю схилів понад 7°, на яких через великі втрати грунту звичайне землеробство є нераціональним.

На території даного господарства ухил на орних землях не перевищує 1°.

3.3 Ерозійа гідрологічна оцінка протиерозійного впорядкування

Протиерозійне землевпорядкування належить до групи організаційно-господарських заходів. Організація території передбачає ерозійно безпечне нарізування полів сівозмін, доріг, лісосмуг та інших об'єктів. На місцевості формується мережа рубежів, що захищають ґрунт від ерозії і водночас служать напрямними лініями обробітку ґрунту. Вони впливають на створення штучних водозборів і можуть значно підсилювати інтенсивність ерозії у випадку неправильного їх розміщення. Тому рубежі на місцевості потрібно розташовувати таким чином, щоб сприяти мак симальному затриманню вологи перед ними і забезпечувати профілактику водної ерозії. Для цього потрібно, щоб всі рубежі на місцевості вписувалися у рельєф, тобто проходили по горизонталях або мали допустимі відхилення від них.

Оскільки, ІЗГ на території даного господарства перевищує 300 років, небезпеки водної ерозії немає, отже проектування ГТС є недоцільним. Але є небезпека вітрової ерозії тому, на території першого масиву, на полях 3, 4, 5, 6 проектуємо лісосмуги загальною площею – 5,2 га., другого на полях 2,4,6,7 – 4,6 га., третього на полях 2,3,4,6 - 5,0 га.

3.4 Обґрунтування технологічного навантаження у напрямку аграрного використання визначеного масиву

Концепція ґрунтозахисного землеробства з контурно-меліоративною організацією території базується на формуванні в господарствах ерозійне стійких агроландшафтів. З цією метою орні землі поділяються за крутістю схилів на три еколого-технологічні . групи; розміщення полів і робочих ділянок з криволінійними межами організовується таким чином, щоб вони вписувались у рельєф; удосконалюється структура посівних площ: з ріллі вилучаються ділянки з крутістю схилів понад 7°, на яких через великі втрати ґрунту звичайне землеробство є нераціональним.

Вирощування інтенсивних культур у польових сівозмінах дозволяється лише на рівних ділянках територій, на ділянках підвищеної крутості схилів створюються ґрунтозахисні сівозміни без просапних культур. На більш крутих схилах при цьому зростає питома вага багаторічних трав. Важливе значення мають затримання і відведення стоку влаштуванням на межах еколого-технологічних груп і робочих ділянок гідротехнічних земляних споруд, водорегулювальних лісосмуг і буферних смуг з багаторічних трав; забезпечення відтворення родючості ґрунту використанням усіх наявних органічних добрив і пожнивних решток в інтенсивних польових сівозмінах та завдяки збільшенню питомої ваги багаторічних трав у ґрунтозахисних сівозмінах.