Курсовая работа: Формування позитивної мотивації студентів засобами активних методів навчання

· Інтелектуально-спонукальні мотиви, які базуються на одержанні задоволення від самого процесу пізнання; інтерес до знань;

допитливість; намагання розширити свій культурний рівень; оволодіти певними уміннями та навичками.

Людина залучається до діяльності тільки за наявності мотиву до участі в ній. Як правило, кожен студент під час заняття розвиває декілька видів діяльності. Всі вони мотивовані: або нав’язані (вдало і вміло чи з-під палиці) викладачем, або ж мотиви з'явилися у самого студента. Завдання викладача полягає в тому, щоб спрямувати процес мотивації пізнавальної діяльності з даної теми так, щоб вона захопила студента, витіснивши на певний час інші мотиви. Для підтримання цього процесу потрібно міняти види діяльності. Причому щоразу, коли з'являється нове навчальне завдання, студент повинен розуміти, навіщо така діяльність йому потрібна. Лише тоді він сприйме нав'язану викладачем мотивацію як свою особисту.

Якщо бажання розібратися в питаннях, розглянутих на занятті, стане головним для студента і витіснить усі інші, то він зосередиться, і процес пізнання триватиме успішно.

Для цього потрібно використовувати активні методи навчання. Найкраще це можна зробити, коли студенти працюють самостійно і спілкуються при цьому одне з одним. Групова робота в різних її варіаціях підходить для цього якнайкраще.

Ще одним активним мотиваційним стимулом до якісного навчання є цікавість, еврестичність, яскравість подачі викладачем матеріалу. Слід частіше пропускати через практику, тобто активні методи навчання те, що вивчили. Навіть якщо тема є суто теоретичною, її можна опрактикувати через рольову гру в цілому класі, групах, парах.

Серед поширених методів активного навчання є змагальні. Це коли студенти апробовують свої знання через гру, змагаючись один з одним або група з групою. У даному випадку йтиметься про два важливі типи мотивації – мотивація успіху і мотивація боязні невдачі.[14]*

Мотивація успіху однозначно позитивна. При такій мотивації дії людини направлені на досягнення конструктивних, позитивних результатів. Особистісну активність визначає потреба в досягненні успіху. Особистості цього типу зазвичай активні, ініціативні. Якщо трапляються перепони – шукають шляхи їх усунення. Продуктивність діяльності і ступінь її активності в меншій мірі залежать від внутрішнього контролю. Відрізняються наполегливістю в досягненні мети. Схильні планувати своє майбутнє на великі проміжки часу.

Мотивація боязні невдачі відноситься до негативної сфери. При даному типі мотивації людині важливо перш за все уникнути зриву, невдачі, покарання.

Отже, для того, щоб розвити позитивну мотивацію у студентів, необхідно урізноманітнювати навчання і все частіше застосовувати активні методи навчання.

Первинне уявлення про перевагу тих чи інших методів учіння в певній їх ієрархії можна отримати шляхом спостереження за ставленням студента до учіння. Це ставлення педагоги-практики зазвичай називають активністю.

Активність означає ступінь входження учня в предмет його діяльності: готовність виконувати навчальне завдання, свідоме виконання завдань, систематичність учіння, намагання підвищити свій освітній рівень.

Безпосереднє залучення студентів в активну учбово-пізнавальну діяльність у ході навчального процесу пов'язане із застосуванням прийомів і методів, що одержали узагальнену назву активні методи навчання .

А.М. Смолкін дає наступне визначення: [1]

Активні методи навчання – це способи активізації учбово-пізнавальної діяльності студентів, які спонукують їх до активної розумової й практичної діяльності в процесі оволодіння матеріалом, коли активний не тільки викладач, але активні й студенти.

Активність тих, яких навчають, – це їхня інтенсивна діяльність і практична підготовка в процесі навчання й застосування знань, сформованих навичок й умінь. Активність у навчанні є умовою свідомого засвоєння знань, умінь і навичок.

Пізнавальна активність – це прагнення самостійно мислити, знаходити свій підхід до рішення завдання (проблеми), бажання самостійно одержати знання, формувати критичний підхід до судження інших і незалежність власних суджень. Активність студентів пропадає, якщо відсутні необхідні для цієї умови.

Активні методи навчання припускають використання такої системи методів, що спрямована головним чином не на виклад викладачем готових знань і їхнє відтворення, а на самостійне оволодіння студентами знань у процесі активної пізнавальної діяльності. Метою застосування активних методів навчання є творче засвоєння навчального матеріалу, умінь, навичок.

Адже оволодіння навчальним матеріалом, розвиток і виховання особистості в процесі навчання відбувається лише за умови прояву її високої активності у навчально-пізнавальній діяльності. Організована діяльність, у якій людина бере участь без бажання, практично не розвиває її.

Таким чином, активні методи навчання - це навчання діяльністю. Саме в активній діяльності, що направляється викладачем, студенти опановують необхідні для їхньої професійної діяльності знання, уміння, навички, розвиваються творчі здатності. В основі активних методів лежить діалогічне спілкування як між викладачем і студентами, так і між самими студентами. А в процесі діалогу розвиваються комунікативні здатності, уміння вирішувати проблеми колективно, і головне - розвивається мова студентів. Активні методи навчання спрямовані на залучення студентів до самостійної пізнавальної діяльності, викликати особистісний інтерес до рішення яких-небудь пізнавальних завдань, можливість застосування студентами отриманих знань. Викладач у своїй професійній діяльності використає ту класифікацію й групу методів, які найбільше повно допомагають здійсненню тих дидактичних завдань, які він ставить перед заняттям. І активні методи навчання є одним з найбільш ефективних засобів залучення студентів в учбово-пізнавальну діяльність. У той же час, називати ці методи активними не зовсім коректно й досить умовно, оскільки пасивних методів навчання в принципі не існує. Будь-яке навчання припускає певний ступінь активності з боку суб'єкта, і без її навчання взагалі неможливе. Але ступінь цієї активності дійсно неоднакова (тобто набагато вище при використанні активних методів).

Завданням викладача при цьому є вміння проаналізувати наявні знання та досвід, порівняти їх із новими, свідомо визначити корисність нових і умови їх застосування. Використання активних методів навчання передбачає індивідуалізацію як активний пошук викладачем різних варіантів та шляхів досягнення студентом з різноманітними індивідуальними особливостями навчальної мети.

Визнання викладачем необхідності індивідуалізації дає йому змогу видозмінювати навчальну систему таким чином, щоб допомогти кожному студентові долати навчальну програму в особистому темпі. Викладач при цьому застосовує різні засоби, здатні спричинити однакові результати, тоді як диференціація навчання передбачає різні завдання і різні результати. Індивідуалізація навчання торкається не тільки характеру навчання, а й його освітнього результату. Так індивідуалізація навчання здатна перерости у від початку незаплановану диференціацію. Тут обидві ці категорії виступають як парні.[13]*

Активне навчання передбачає використання такої системи методів і прийомів, що спрямовані головним чином не на повідомлення студентам готових знань, їх запам’ятовування та відтворення, а на організацію студентів для самостійного одержання знань, засвоєння вмінь і навичок у процесі активної пізнавальної і практичної діяльності.

Порівняно з традиційними методи активного навчання мають ряд особливостей:

1. «Примусова» активізація мислення, суть якої полягає в тому, що студент змушений бути активним незалежно від того, бажає він цього чи ні.

2. Самостійне творче вироблення рішень студентами, підвищений ступінь мотивації.

3. Постійна взаємодія викладача або навчальної машини з допомогою прямих чи зворотних зв’язків.[9]

Методи активного навчання залежно від формування системи знань, умінь і навичок поділяють на дві групи: [9]

· Неімітаційні;