Курсовая работа: Хвойні інтродуценти в озелененні урботериторій

Слід відзначити те, що хвойні і гнетовидні є природними видами дендрофлори України, гінкгові інтродуковані, саговниковидні в Україні можна зустріти лише у захищеному ґрунті. Поширення окремих видів-інтродуцентів хвойних було пов'язане з розширенням зв'язків між різними регіонами, країнами та науковими установами, які займаються проблематикою інтродукції, введення в культуру, виведенням нових садових форм голонасінних.

М.А. Кохно в „Каталозі дендрофлори України" (2001) наводить відомості про 2369 культивованих видів природної дендрофлори та інтродуцентів в 25 ботанічних садах, 10 дендрологічних парках та понад 50 старовинних парках та інших об'єктах зеленою будівництва. Серед них він нараховує 181 вид голонасінних, які об'єднані у 28 родів , 8 родин і 3 класи.

Аналіз джерелі бібліографії з дендрології, інтродукції та зеленого будівництва [4] дозволяє констатувати, що в цілому для Полісся і Лісостепу України рекомендується для озеленення 284 види (41 вид - хвойні, 243 листяні), а використовується 318 видів. Для Чернігівської області наводяться відомості про понад 100 видів дендрофлори, зокрема для Чернігова 128 видів, для Новгород-Сіверського і Щорса по 30 видів. Для Лівобережною Полісся і Північного Лісостепу наводяться відомості про 15 нидів хвойних в міських насадженнях. На території області в цілому зростає значно більше інтроду кованих видів голонасінних. Так, в дендропарку "Тростянець" зростає з родів ялина і ялиця 51 вид, підвид та форма, модрина - 6, сосна 27, туя 32, ялівець - 25.

Слід відзначити, що на сучасному етапі наведені відомості не є повними, у зв'язку з більш широким використанням хвойних-інтродуцентів, ввезенням багатьох декоративних форм з інших регіонів та різних розсадників.

Досить важливим є з'ясування поширення нових видів, підвидів і форм хвойних. В цьому розділі автори зробили спробу навести системну характеристику існуючих на Чернігівщині видів, підвидів і форм голонасінних, за виключенням дендропарку „Тростянець", опис колекції якого наведено окремо у розділі 5 співробітниками цієї науково-дослідної установи.

Вивчення систематичного складу голонасінних дерев та кущів проводилося в період 2000-2005 pp. шляхом візуальних обстежені, зелених насаджень та окремих рослин основних міст, селищ міського гину та окремих сіл Чернігівської області, і ряду парків, які мають різний природоохоронний статус, зокрема Качанівського, Сокиринського, Лизогубівського, Кочубеївського, дендропарку „Тростянець" та інших, менш відомих на Чернігівщині. Облік дендрологічних об'єктів враховував ряд критеріїв та властивостей, зокрема місцезнаходження, категорія зеленої споруди, тип посадки, умови місцезростання, окремі біометричні показники, декоративні якості, зимостійкість, життєвість та загальний стан, особливості насіннєвого та вегетативною розмноження.

Результат проведених обстежень окремих ділянок насаджень населених пунктів Чернігівської області з участю хвойних показав, що переважаючими видами є ялина звичайна, сосна звичайна, ялина колюча та ряд її форм („Argentea", „Viride", „Glauca"), туя західна, ялівець козацький. Одиночно та невеликим групами зустрічаються модрина європейська, ялина сиза, ялівець віргінський, сосна австрійська. Ряд інших видів досить обмежено поширені і є виключно видами наукових колекцій дендропарку „Тростянець", колекцій парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, колекцій хвойних навчальних закладів та ряду приватних і колекцій садівників-любителів.

2.2 Тетеревиний кущ: екзотичний і мальовничий

Рід яловець (Juniperus L) родини кипарисових у світовій флорі представлений майже 70 видами, які поширені у Північній півкулі від Арктики до Східної Африки. Чимало з них пристосовані до гірських систем, ростуть на абсолютній висоті 3000 м і мають обмежені ареали. Деякі трапляються по всьому помірному поясу, а окремі поселилися навіть у тропічних горах Центральної Америки і Вест-Індії. Усі члени роду — вічнозелені хвойні ароматичні кущі або невеликі дерева з луско- або голкоподібним листям і досить характерним плодом — малесенькою шишечкою, утвореною лусочками, які монолітно зрослися. Розглянути їх, навіть озброївшись збільшувальним склом, практично неможливо. Саме тому їх і називають не інакше, як шишкоягоди. У дикій природі в Україні нині ростуть я. звичайний (J.communis L), я.довголистий (J.oblonga М.В.), я.високий (J.excelsa M.B.), я.козацький (J.sabina L.) та інші.

Перший — один із багатьох, що найбільш поширені у Північній півкулі. З Північної та Середньої Європи Українським Лісостепом, трохи північніше Києва і Харкова, він переходить у європейську частину Росії, сягає Сибіру, спускаючись там на південь до степової зони. Так було колись. Сьогодні ж про його поширення в дикій природі Європи через антропогенний фактор (знищення цінних порід рослин) можна говорити лише умовно. В Україні яловець росте переважно на Поліссі, Закарпатті, в Карпатах, у Прикарпатті. У цих місцях поодинокі його зарості трапляються на сотнях гектарів. Росте він в Азії, Канаді, Новій Шотландії, у Британській Колумбії, в Нью-Джерсі, Пенсильванії, Мічігані, пробираючись по Скелястих горах аж до Нью-Мексіко. Незважаючи на те, що яловець — порода довговічна і може доживати до 2000 років, таких екземплярів практично не існує в світі. У Норвегії є столітнє дерево заввишки 20 м, але ж насправді яловець звичайний — це кущ висотою 1—3 м, або деревце висотою 10—15 м з пухнастою конусоподібною кроною.

Ця рослина дводомна, тобто чоловічі й жіночі особини ростуть порізно. їх можна розрізнити візуально. Перші — компактні, вузенькі, другі — пухнастіші, інколи зі звисаючими кінцями гілок. Мереживність кроні надають невеликі, завдовжки 1— 2,5 см, тоненькі голочки, які розміщені на пагонах рядами — кільцями по три, і розходяться по боках під кутом 120°. Кожна наступна, загущуючи пагони, зміщена щодо попередньої на 60°. З різних ракурсів хвоя має різний вигляд: зверху, завдяки продиховій смужечці, — срібляста, знизу — блискуча та насичено зелена. Приблизно через 3—4 роки жіночі екземпляри беруть на себе турботу про майбутнє покоління, прикрашаючи крону численною кількістю шишкоягід діаметром 4—9 мм. Синюваті від нальоту, вони щільно сидять на минулорічних гілочках. Якщо поталанить і врожайні роки йтимуть підряд, то на молодих пагонах розмістяться їхні світло-зелені маленькі копії, які утворюються в поточному році. Тільки наступної осені вони потемніють, стануть майже чорними, дозріють, щоб до зими осипатися або стати поживою для птахів, які розносять їхнє насіння.

Яловець звичайний наші предки називали тетеревиним кущем, а його плоди — тетеревиними ягодами. Були й інші назви: боровиця, джареп, дженипина, північний кипарис. Така кількість народних синонімів свідчить про те, що яловець був досить знаною рослиною. Воно й не дивно, адже всі частини дерева унікальні за спектром кулінарного, лікувального і побутового використання.

Тетеревині ягоди вживають як цілими, так і подрібненими після сушіння. М'ясо, яке має специфічний смак і запах (лосятина, зайчатина, ведмежатина, баранина тощо), попередньо маринують, додаючи 10 шишкоягід ялівцюна 1 кг м'яса, що надає йому приємного смаку й усуває небажаний присмак. До речі, приготована таким способом курятина буде схожа на екзотичну страву (це частовикористовували мисливці-невдахи, аби приховати невдале полювання).

Квашена капуста, страви з овочів, темні соуси з плодами шишкоягід стануть досить пікантними, а настоянки тагорілка — вишукано оригінальними. Відомий англійськийджин виготовляють саме на основі шишкоягід.

Гілки і хвою ялівцю спалюють у житлових приміщеннях з метою дезінфікуючого обкурювання. Відваром із листя та пагонів ялівцю фінни миють молочний посуд і додають його у пійло худобі, чим значно збільшують надої. В літературі є відомості, що відвар шишкоягід ялівцю (1 чайну ложку заварити однією склянкою окропу, настояти 15 хвилин, процідити і пити по одній столовій ложці тричі на день) стимулює лактацію молока у матерів, які вигодовують дітей грудним молоком.

Важко переоцінити ефект від хвойних ванн з ялівцю 4—5 гілочок завдовжки 30 см залити водою, кип'ятити 15 хвилин, настояти дві доби і додавати під час купання). Шкіра після такої ванни стає шовковистою, ідеально здоровою, досить швидко на ній загоюються рани, зникають ревматичні болі, пов'язані з опорно-руховим апаратом, а спокійний глибокий сон забезпечує відпочинок після напруженого дня.

Щільна, важка, міцна, ароматна, з сірувато-коричневим ядром і матовим блиском деревина не піддається гниттю. Згадувати про її застосування як опори для виноградної лози, стовпчиків для огорожі, батогів сьогодні не актуально, тому що практично такого матеріалу вже не існує. У Західній Європі ялівцеві дрова використовують для копчення вестфальських стегенець найвищої якості.

Цілющі властивості ялівцю звичайного досить значні й унікальні. Із коріння, гілок, хвої, шишкоягід виготовляють настоянки, відвари, екстракти, порошки, які лікують водянку, кашель, астму, коросту, подагру, виразку шлунка і кишківника, отруєння, ревматизм, використовують їх як сечогінний (протипоказання — нефрит), жовчогінний, знеболюючий засіб, для поліпшення травлення. Як лікарська сировина шишкоягоди занесені до Державної фармакопеї. Однак захоплюватися самолікуванням не варто, у будь-якому випадку необхідно дотримуватися міри і консультуватися із спеціалістом.

Переважна більшість вищих рослин планети наділена бактерицидними властивостями і захищає себе від мікробів. Перебуваючи в природному середовищі, людина потрапляє під захист зеленого світу. Древні люди, оточені природним захистом, менше зазнавали інфекційних захворювань, аніж наші сучасники в містах з великим скупченням людей і дефіцитом рослинного світу. Ще в сорокових роках минулого століття Б.П.Токін відкрив фітонциди і розробив загальну теорію фітонцидів з позиції еволюційної біології. Саме його роботи стали початком до застосування протимікробних препаратів із різних частин дерев, кущів і трав. Пізніше були досліджені десятки тисяч рослин, і яловець звичайний зайняв у цьому списку далеко не останнє місце. Він виділяє фітонцидів у 10—15 разів більше, ніж листяні породи дерев, а його хвоя поглинає з повітря токсичні речовини.

Яловець безцінний і з чисто естетичної точки зору. Ажурно-граціозна, живописна крона завжди гармонує з кольоровим рядом садового ландшафту, особливо взимку, коли листяні породи скидають своє вбрання.

Насичені смарагдові штрихи нададуть виразності холодному, морозному садовому простору, а декоративні форми внесуть різноманітність у зимовий сад.

Подамо короткий опис різних форм ялівцю.

f.weckii Gr. — тонке гілля, що здіймається догори. Частина хвої в кільцях по 2—4, завдовжки 1,5—2 см.

f.suecica Ait. — листя світло-зелене, сама рослина ширококолоноподібна або з видовженою кроною, зі звисаючими кінцевими пагонами. Виростає до 10 м.

f.cracofica Gord. — короткі світло-зелені голочки, крона широкопірамідальна, гілля розміщене горизонтально, швидко росте.

f.hibernica Gord. — кущі заввишки 5 — 8 м з гіллям, що росте догори, хвоя коротка, темно-зелена, крона компактна, вузькопірамідальна чи колоноподібна.

f.compressa Carr. — низькорослий кущ заввишки до 1 м з густою вузькоколоноподібною кроною.

f.pendula Carr. — довге, звисаюче гілля, висота 2— 3 м, хвоя тоненька, світло-зелена, завдовжки 3—6 мм.

f.echiniformis Beissn — хвоя темно-зелена, густа, з короткими пагонами, крона кулеподібна, невисока.