Курсовая работа: Хвойні інтродуценти в озелененні урботериторій
Дещо протилежний попередньому яловець козацький — низькорослий, сланкий, інколи прямостоячий кущ заввишки до 1,8 м, з темно-зеленою лускоподібною хвоєю. Щоправда, добре придивившись, можна побачити голочки — це молоді гілочки або безплідні на старих екземплярах.
Різким, неприємним запахом рослина ніби попереджає про свою отруйність. Однак завдяки декоративній властивості утворювати густі кущі цей вид ялівцю досить поширений і його висаджують на міських вулицях, у парках і скверах. Прекрасні садові форми ялівцю, в тому числі деревоподібна (f.fastigiata hort.), яка сягає висоти 8 м, з темно-зеленою вузькоколоноподібною кроною, форма з жовто-колірними пагонами (f.fartigiata hort.), з голубуватою хвоєю (f.cupressifolia Ait). Всі вони нададуть садовому колориту мажорного звучання і неповторного шарму.
Починаючи з XVII століття, в садах Європи поселився північноамериканський "емігрант" — яловець віргінський (J.virginiana L), досить поширений на батьківщині, який біля північного кордону ареалу сягає висоти 12—15 м зі стовбуром більше 1 м в діаметрі, а біля південного виростає до 24—30 м заввишки, стовбур буває до 1,5 м в діаметрі. Росте на сухих, виснажених ґрунтах на гравійних схилах гір, на річкових галькових терасах, уздовж берегів океану, на скелястих виступах. На півдні оселяється на болотах та вологих ґрунтах річкових долин, не минає свіжі глинисті,суглинкові, вапняні та піщані ґрунти.
Цей вид ялівцю славиться своєю деревиною, яку використовують для виготовлення олівців, тому цю рослину й називають олівцевим деревом. Підприємливі німці з цією метою утримують цілі ялівцеві плантації.
В Україну ялівець інтродукований Кременецьким ботанічним садом, що на Волині, у 1811 p., із того часу поширюється по всій території, в чому велику роль відіграв Нікітський ботанічний сад.
Цікаво, що швидкоросла порода з незвичайно ефектною кроною від природи схильна до поліморфізму, у нас почувається краще, ніж на батьківщині. 24 садові форми ялівцю віргінського можуть задовольнити фантазію найвибагливішого власника земельної ділянки, квітникаря-аматора, дизайнера озеленення. Яловець віргінський і справді екзотичне створіння природи. Створення контрастів, стабільності й монументальності — основне призначення хвойних у садово-паркових композиціях.
2.3 Культивари хвойнихдеревно-чагарникових рослин в озелененні
Вічнозелені й листопадні хвойні деревні рослини широко використовуються в озелененні. Хвойні та їхні культивари висаджують у середній смузі навесні (квітень — початок травня) і восени (середина серпня — початок вересня). Інший час садіння завжди ризикований, особливо коли матеріал привізний. Кращим садивним матеріал — це рослини місцевих розсадників. Імпортний же матеріал, хоча і має бездоганний товарний вигляд, але через вирощування на субстратах і стимуляторах важко адаптується до нових умов зростання.
Слід пам'ятати просте правило: хвойні завжди пересаджують тільки з грудкою землі. Відкриті корені хвойних подібні до рани, пересихання їх неприпустиме ні на хвилину. Обережно звільнивши ком від упаковки, рослину поміщають у яму на 20 см ширше і глибше від кореневої грудки. Дно ями розпушують. Після садіння обов'язково поливають і засипають пухкою земляною сумішшю, що містить торф, листяний перегній і дернову землю. Під час садіння землю навколо грудки ущільнюють, щоб не було повітряних прошарків у ґрунті. Ґрунт над грудкою мульчують перетертою деревною корою, аби захистити верхній шар від пересихання та ущільнення. Пересаджені рослини рясно поливають протягом першого місяця після садіння. У холодну зиму пересаджені рослини варто вкривати лапником і обв'язувати шпагатом від вітро — та сніголамів, можна зробити щитовий каркас накрити чи рослини мішковиною і обв'язати. Укриття варто знімати рано навесні у похмуру погоду, щоб не спричинити сонячний опік хвої. Підживлюють хвойні навесні до початку росту та влітку до середини червня.
Хвойні та їхні форми широко застосовують в озелененні: у групових насадженнях, солітерах, у кам'янистих садах, змішаних чи чистих насадженнях, із квітниками, у водяних джерел, тобто у всіляких поєднаннях і комбінаціях. їх висаджують у різних куточках парку, скверу, бульвару, на смузі газону перед будинками, на території шкіл, дитячих садів, у дворах і т.д. Плануючи насадженнянавколо дитячих установ, варто уникати отруйних хвойних: тисів і їхніх форм.
Форми з пірамідальною, колоноподібною та конічною кроною, високо- і средньорослі придатні для алей, рядових посадок, біля входів у парк чи сквер, на меморіалах біля пам'ятників і стел. Вони нагадують вартових чи колони. Можуть також закривати небажані види, паркани, будівельні і господарські будівлі. Їх можна використовувати в групах і солітерах. Вони можуть виконувати роль рами, для виділення красивого виду. Для всіх вище перелічених цілей можуть бути використані культивари туї західної: „Columna”, „stigiata”, „Wagneriana”, „Compacta”, „Holmstrup”, „Smaragd”, а також туї гігантської „Atrovireens”, так само культивари ялівцю звичайного: „Columnaris”, „Arnold”, „Hibernica”, „Suecica”; культивари ялівцю віргінського: „Sky rocket”, „Venusta”; культивари кипарисовика Лавсона: „Alumii”, „Green Pillar”; культивари біоти: „Pyramidalis”; ялини чорної: „Doumentii”; ялини звичайної: „Cupressiana”, „Pyramidalis” та ін.
Крім того, колоноподібні й пірамідальні форми добре підкреслюють архітектуру, поєднуються з колонами скульптурами, з них можна утворювати живі стіни, імітувати скелі.
Низькорослі культивари ялини канадської: Arneson's Blue Variegated', 'Conica', 'Daisy's White', Haal, 'Lourin', 'Zuckerhut' можуть підкреслювати чи мітувати вічний вогонь у скверах і парках меморіального значення. Так, група ялини канадської дуже вдало вписалася у вигляді вічного вогню у парку на території Полтавської сільгоспакадемії.
Плакучі культивари використовують у садах і парках, біля берегів водойм, на галявинах солітерами й у групах, на тлі звичайних видів, на розвилках доріжок, біля каменів. Треба пам'ятати, що плакучими видами не можна перевантажувати композицію. Наприклад, садові форми туї західної: 'Ericoides', 'Filiformis'; модрини європейської: 'Pendula' і 'Repens'; ялини звичайної: 'Pendula1 , 'Inversa', 'Reflexa', 'Viminalis', 'Virgata'; псевдотсуги сизої 'Pendula'; тсуги канадської 'Pendula', кипарисовика Лавсона 'Pendula', кипарисовика нутка-нского 'Pendula'; кипарисовика горохоплідного: 'Filifera Aurea Nana', 'Filifera Nana', 'Filifera Aureovariegata' та ін.
Культивари строкатолистяні та з оригінальним забарвленням хвої: блакитної, жовтої, золотавої, сріблястої добре виглядають у групах, окремо солітерами і на тлі звичайних видів. Барвисті садові форми з регулярною кроною не можна використовувати в лісопарках, навіть ялину блакитну. Краще їх застосовувати в невеликих скверах, біля адміністративних будинків, у партерній частині парків, біля пам'ятників, на смугах газону, на розвилках доріжок, у відповідальних місцях, а також у приватних двориках. У кипарисовика Лавсона це такі форми: 'Alumigold', 'Alumii', 'Blue Surprise'; у кіпарисовика горохоплідного: 'Plumosa Aurea Compacta', у ялини колючої — 'Hoopsii', 'Koster', 'Montgomery', у ялини Енгельмана — "Glauca1 ;
Барвисті культивари туї західної, біоти східної, різних видів ялівців можна використовувати й у меморіальних і паркових, а деякі — навіть у лісопаркових композиціях. Форми хвойних оживляють будь-яку композицію, їх варто частіше застосовувати в озелененні. У парках добре оживляють будь-який пейзаж барвисті садові форми, що мають вільну форму крони, такі як культивари ялини сибірської — 'Argentea', 'Densifolia', 'Krilovii', 'Lucifera', 'Lutescens'; кипарисовика Лавсона — 'Aurea'. 'Golden Wonder', 'Pembury Blue'; кипарисовика горохоплідного — 'Aurea', 'Filifera Aurea Nana', 'Snow', 'Squarrosa'; туї західної — 'Rheingold', 'Sunkist', 'Europe Gold'. У ялівця китайського — 'Old Gold', 'Pfitzeriana Aurea', 'Pfitzeriana glauca'; у ялівцю лускатого — 'Blue Carpet', 'Blue Star”; ялівцю козацького — 'Variegata'; ялівцю віргінського — 'Glauca', 'Grey Owl”, 'Skyrocket'; ялівцю горизонтального; ялівцю скельного — 'Blue Heaven'.
2.4 Сосна звичайна в озелененні
У системі заходів з поліпшення навколишнього середовища у містах і селах важливе місце займає створення зелених насаджень особливо із хвойних порід, які збагачують повітря киснем, поглинають вуглекислоту, виділяють леткі речовини (фітонциди), знищують хвороботворні бактерії, покращують кліматичні умови тощо.
За діючими нормами понад 50% усієї міської території має бути зайнято зеленими насадженнями, причому в мікрорайонах їм відводиться до 70% загальної площі.
Природний ареал сосни звичайної — майже вся Європа, значна частина Північної Азії — від північної межі лісів до широти Ірану. У південній частині ареалу має острівний характер. В Україні утворює великі лісові масиви у вигляді суборів, сугрудків і борів на Правобережному і Лівобережному Поліссі, частково у Лісостепу, біля Дніпропетровська та Новомосковська — Самарський бір. У культуру сосна звичайна введена ще в XV столітті.
Хвойні насадження до цих пір займають незначну площу в зеленому будівництві, хоча у межах лісових насаджень України вони поширені майже повсюдно. У зв'язку з цим для озеленення міських територій бажано використовувати природні форми сосни звичайної, які добре розмножуються насінням та вегетативним шляхом, особливо щепленням.
Легко й глибоко дихається в сухому сосновому бору. Сосни тут ростуть вільно.
Сосна звичайна цвіте у другій декаді травня. Бджоли у великій кількості збирають її пилок.
Шишки достигають у жовтні наступного після цвітіння року. Збирають їх з жовтня до початку випадання насіння. У великих шишках міститься більше насіння.
Воно має яйцеподібну форму. Насіння сосни зберігає схожість 6—7 років, якщо його зберігати у герметично закупорених бутлях. Насіння сосни, як і інших хвойних порід, зберігають у шишках до 5 років. За цей час воно майже не втрачає схожості. У ґрунт насіння висівають у другій половині квітня так, як і всі хвойні рослини. Насіння сосни не потребує стратифікації.
Найкращим методом щеплення сосни в польових умовах є щеплення вприклад серцевиною на камбій. Усі зрізи, як на підщепі, так і на живці, треба робити швидко і старанно, не доторкаючись руками до їхніх поверхонь.