Курсовая работа: Лікарські рослини долини річки Бистриці Надвірнянської в середній течії

В) Другий етап досліджень західноукраїнської рослинності починається в післявоєнний період. Вчені серйозно займаються, дослідною роботою, вивчають окремі асоціації рослинних угруповангь. Проводяться дослідження рідкісних, ендемічних та реліктових видів Карпатського краю. Вивчаються також взаємовідносини рослин всередині популяцій. Стан лук охарактеризовано в наукових статтях (Куковиця Г.С., Мовчан Я.І., Соломаха В.А., Желяг-Сосонко Ю.Р., 1992). Тим не менше рослинність даної території потребує детальнішого дослідження та вивчення.

Г) Цю роботу продовжував наш український дослідник Желяг-Сосонко "Лучна рослинність долини верхнього Дністра" (1936р.).Великий вклад зробив Афанасьєв Д.Я. своєю працею "Рослинність УРСР.Природні луки" (1968р.). Пізніше вийшло ще кілька праць: Желях- Сосонко Ю.Р., Куковиця Г.С. "Геоботанічне районування рівнинної частини заходу України" (1971р.). Желяг-Сосонко Ю.Р. та Андрієнко Т.Л. випустили в світ працю " Охорона лук" (1978р.). Великий внесок в дослідження даної території зробили Стойко С.М., Мілкіна Л.І., Солодкова Т.І ., Жижин М.П., Заєць З.С., Тасенкевич Л.О. " Охорона природи Українських Карпат та прилеглих територій" (1980р.).

РОЗДІЛ 3. Фізико-геграфічна характеристика території дослідження.

3.1. Географічне положення .

Територія дослідження знаходиться в Івано-Франківській області, Надвірнянському районі, селі Тисменичани (північно-західна частина). Це середня передкарпатська частина області між Дністром і Карпатами - височина досить складної орографічної будови. Західна частина ццього передгір'я зрошується ріками: Бистриця, Свіча, Лімниця з притоками. Ці ріки поділяють передгір'я на низку паралельних височин і улоговин, утворених давніми і молодими терасами цих річок. Село знаходиться в Бистрицькій улоговині, на рівні 350м над рівнем моря.

3.2. Геологічна будова.

Територія Івано-Франківської області входить до складу двох великих геоструктурних одиниць: Карпатської геоксинклінальної області і південно-західної окраїни Руської платформи.

У геологічній будові Карпатської складчастої області беруть участь інтенсивно дислоковані флішеві відклади крейди та палеогену, виявлені монотонним переверствуванням пісковиків, алевролітів і аргілітів.

В межах Передкарпатського крайового прогину виділяють дві структурні зони: Внутрішня і Зовнішня.

На Бистрицькому межиріччі трапляються 5-6 м галечників зі світло-сірого пісковика з домішкою кременів, яшм і кварцитів. Алювії є майже на всіх межиріччях, зокрема 160-метрова тераса річки Бистриці Надвірнянської. Алювій складений з двох шарів. Нижня частина розрізу виявлена валунно-галечними утвореннями, верхня - супіщано-суглиниста. Суглинки, що перекривають галечники, темно-сірі, буруваті, з лінзами піску, подекуди гравію, дуже тріщинуваті, вивітрілі. Їх потужність невелика - 5-7 м, рідко більше.

У Передкарпатті найбільше розвинуті делювіальні відклади на межиріччях майже всіх річок поблизу гір. Відклади складені жовтими, жовтувато-сірими, жовтувато-бурими і палевими суглинками з незначною домішкою піщаного та глинистого матеріалу. Елювіальні утворення дуже поширені. За літологічним складом виділяються такі відміни елювію: брилово-щебнистий, щебнисто-глинистий і глинистий.

3.3. Геоморфологія.

Ускладнений долинно-балковими формами флювіально-акумулятивний рельєф дуже поширений у Передкарпатті. Річка Бистриця Надвірнянська винесла з Карпат величезну кількість уламкового матеріалу.

Поблизу Карпат відкладався найбільш грубоуламковий, але все ж таки обкатаний матеріал, який утворив алювіальні та флювіогляціальні товщі валунко-галечників та гравійно-суглинистих відкладів, що перекрили грубою (20-40) поволокою більшість площі Передкарпаття. Внасліідок тектонічних рухів та кліматичних змін на річках Передкарпаття утворилося 7 терас.

Сьома, шоста - тераси, що утворені алювіальними та флювіогляціальними відкладами карпатських річок мають спільні риси: а) їх покривний характер, поширення на вищих поверхнях сучасних вододілів, що свідчить про їх велику водність порівняно з сучасними ріками; б) наявність потужних галечників в основі терасових покривів, які перекриті з поверхні плащем безлесових суглинків; в) забарвлення галечників сполуками заліза; г) наявність у галечниках добре обкатаних кременистих порід: яшм жовтого і рожевого кольорів.

Цими рисами акумулятивні річкові відклади суттєво відрізняються від молодших і менш потужних відкладів, і простягаються вузькими смугами вздовж річок, утворюючи схили їх долин. Отже, молодші відклади мають характер не покривів, а терас, які теж складені галечниками з карпатських і подільських порід і перекриті суглинками, часто лесовидними. Такими молодшими терасами є п'ята, четверта, третя, друга, перша і заплава..

П'ятя та четверта тераси в долині трапляються невеликими фрагментами. Третя - добре виявлена : вона широка ( досягає кількох кіілометрів), утворюючи улоговину - Бистрицьку. За складом вона справжня акумулятивна, утворена товщею ( 15-20 м ) галечників, перекритих нелесовими суглинками. Друга тераса має набагато меншу ширину; висота 6-8 м. Потужність алювію невелика ( 4-6 м ), отже, вона цокольна.

Першу терасу можна назвати частково високою заплавою, тому що під час паводків її затоплює. Вона є досить широка.

Заплавні відклади ( алювіальні ) залягають на цоколі з корінних порід, в який врізаються русла річок, але в районих Бистрицької улоговини потужність заплавного алювію зростає, а сама заплава значно розширюється.

3.4. Грунти.

На даній території переважають лучно-болотні, та дерново-підзолисто-глеєві та дернові грунти.

Дерново-підзолисто-глеєві грунти на Передкарпатті утворюють основний фон на середніх та високих терасах.

Характерна риса цих грунтів - чітка диференціація на горизонти за підзолистим тилом. Гумусовий горизонт - безструктурний, світло-сірого кольору і має різну глибину від 2 до 25 см. Має велику щільність, призматичну структуру, інтенсивне утворення мінералів ( окиси Al та Fe). Він в'язкий, липкий, здатний до набухання. Глибина елювіального горизонту від

20-30 см до 78-80 см.

В умовах надмірного зволоження грунти надмірно зволожені і оглеєні, що відбивається на фізико-хімічних властивостях і знищує родючість. Вони дуже вилуговані, бідні основами і валовими запасами поживних речовин, бідні на перегній ( 1,0-2,5 % ).

Лучні грунти поширені в заплавах і двох надзаплавних терасах Бистриці. Вони утворились під лучною рослинністю на алювіальних відкладах річкових заплав в умовах високого стояння рівня грунтових вод. Вони мають добре розвинений профіль. Гумусовий горизонт сягає 20-40 см. Він темно-сірого кольору, дрібно-зернистої структури, ущільнений. В лучних грунтах міститься 3,1 % перегною. Реакція грунтового розчину середньо- або слабокисла.

Лучні грунти мають досить високу родючість. В місцях, де їм не загрожує

змив паводками єх використовують під городні чи зернові культури, але переважно, як природні кормові угіддя.

Лучно-болотні грунти залягають у заплавах річок. В них повністю оглеєний перехідний горизонт. За будовою профілю нагадують лучні грунти. Гумусовий горизонт сягає не глибше 20 см. Характерні високою родючістю, містять 5,3 % гумусу, навіть до 8 %. Реакція грунтового розчину слабокисла, гідролітична кислотність невисока.

Використовують як високопродуктивні кормові угіддя ( сіножаті), іноді під овочеві культури.