Курсовая работа: Методи калькулювання витрат
- запасні частини;
- матеріали сільськогосподарського значення;
- інші матеріали.
Облік та контроль за станом й рухом матеріалів повинні вестись в розрізі не тільки груп, підгруп, але й кожного найменування, виду, розміру, сорту. Саме тому загальна класифікація матеріалів деталізується шляхом розробки номенклатур-цінників.
Номенклатура-цінник представляє собою систематизований перелік матеріалів, використовуючи організацією. За звичай в ньому вказуються номенклатурний номер матеріалу, найменування, сорт, розмір та інші ознаки, а також одиниця виміру й облікова ціна. Номенклатура-цінник використовується в якості довідника майже всіма відділами організації.
Аналітичний облік матеріалів організується в точній відповідності із структурою номенклатурного довідника, а закріплений номенклатурний номер обов’язково вказується в усіх документах, що використовуються при надходженні та відпуску відповідних матеріалів.
Велике значення в організації обліку матеріалів має їх оцінка, для відображення матеріалів в обліку й звітності оцінка здійснюється шляхом сумування фактичних виробничих витрат на їх придбання.
Фактична собівартість матеріалів складається з їх купівельної вартості та транспортно-заготовельних витрат, що включають в себе:
- витрати на транспортування, зберігання й доставку матеріалів на склад організації;
- витрати на інформаційні та консультаційні послуги;
- митні збори;
- кошти, сплачувані посередницьким організаціям;
- витрати по сплаті відсотків по комерційному кредиту, запозиченим коштам;
- інші аналогічні витрати.
До фактичної собівартості матеріалів не включається сума податку на додану вартість, сплачена постачальникам, транспортним та іншим організаціям.
Слід відзначити, що організація поточного обліку матеріалів по фактичній собівартості вимагає значних витрат праці й часу. При великій номенклатурі матеріалів їх фактичну собівартість можна розрахувати лише по закінченні місяця, коли бухгалтерія матиме всі необхідні дані (рахунки, платіжні документи) з надходження та оприбуткування матеріалів. Операції по руху матеріалів в організації здійснюються кожний день й повинні мати відображення в обліку своєчасно, тобто за фактом здійснення. Це викликає необхідність використання в поточному обліку матеріалів умовних – облікових цін. В якості таких цін можуть бути використані планова вартість придбання, середні купівельні ціни, нормативна вартість тощо.
При використанні в поточному обліку визначених облікових цін, щомісячно розраховуються суми й відсотки відхилень фактичної вартості матеріалів від вартості матеріалів за обліковими цінами. Облік відхилень (плюс чи мінус) до вартості матеріалів за обліковими цінами дає їх фактичну собівартість.
Таблиця 1.1 - Розподіл відхилень в собівартості матеріалів
| № п/п | Показник | Вартість матеріалів за обліковими цінами | Відхилення в собівартості матеріалів | Фактична собівартість матеріалів (гр. 3 + гр. 4) |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| 1 | Залишок на початок місяця | 7500,00 | 500,00 | 8000,00 |
| 2 | Надійшло за місяць | 42500,00 | 2500,00 | 45000,00 |
| 3 | Всього (стр. 1 + стр. 2) | 50000,00 | 3000,00 | 53000,00 |
| 4 | Середній % відхилень | - | 6 | - |
| 5 | Залишок на кінець місяця | 2812,00 | 168,00 | 2980,00 |
| 6 | Списано у виробництво (стр. 3 – стр. 5) | 47188,00 | 2832,00 | 50020,00 |
Примітка: 1. Для визначення середнього відсотка відхилення (6%) підсумкову суму відхилень (3000,00) множиться на 100 та ділиться на підсумкову суму вартості матеріалів по обліковим цінам (50000,00). 2. Для визначення суми відхилення в собівартості матеріалів на кінець місяця (168,00) вартість матеріалів на кінець місяця по обліковим цінам (2812,00) множиться на середній відсоток відхилення (6%) та ділиться на 100. 3. Дані по залишкам матеріалів на кінець місяця по обліковим цінам беруться з регістрів бухгалтерського обліку та звітів матеріально-відповідальних осіб.
При незначній номенклатурі й наявності умов організації аналітичного обліку матеріалів партіонним способом виробничі підприємства в якості облікових цін можуть використовуватись ціни фактичної собівартості їх придбання. В цьому випадку ціна одиниці матеріалу визначається шляхом ділення загальної фактичної собівартості придбання матеріалів на їх кількість. За цими цінами здійснюється відпуск матеріалів у виробництво.
Виробничі підприємства фактичну собівартість описуваних у виробництво матеріалів можуть визначати одним з наступних методів:
- за собівартістю одиниці продукції;
- за середньою собівартістю;
- за собівартістю перших за часом придбання – ФІФО;
- за собівартістю останніх за часом придбання – ЛІФО.
При цьому необхідно мати на увазі, що протягом звітного періоду підприємство може використовувати лише один з вищеперелічених методів, який фіксується в обліковій політиці підприємства.
Всі операції, пов’язані з надходженням, переміщенням та відпуском матеріалів, оформлюються первинними документами: транспортними накладними, вимогами, рахунками-фактурами, лімітно-забірними картами тощо.
Відпуск матеріалів у виробництво оформлюється лімітно-заборною картою (виписується плановим відділом або відділом забезпечення), в якій вказується: вид операції, номер складу, шифр витрат, найменування та номенклатурний номер відпускаємих матеріалів, одиницю виміру, ліміт місячних витрат матеріалів, який визначається діючими нормами витрат.
Крім того, безпосередньо на складах зберігання матеріалів ведеться суворий облік об’єктів – такий облік називають оперативним.