Курсовая работа: Методи навчання школярів на уроках іноземної мови
Оскільки лекція – це один з методів усного викладу знань вчителем, виникає питання про її відмінність від розповіді і пояснення. В одному з підручників педагогіки пишеться: «Лекція відрізняється від розповіді тим, що виклад тут не уривається зверненням до учнів з питаннями». В іншій книзі говориться про іншу відмінність: «Лекція порівняно з розповіддю і поясненням характеризується більшою науковою суворістю викладу». Навряд можна погодитися із зазначеннями на ці відмінності лекції від розповіді і пояснення. Насправді, хіба лекція перестає бути лекцією від того, що вчитель по ходу викладу (пояснення) матеріалу звертається до учнів з питанням? Навпаки, іноді (про що мова йтиме нижче) корисно поставити перед учнями питання, примусити їх подумати для того, щоб активізувати їх увагу і мислення. З другого боку, не можна визнати за правильне і твердження, що лекція відрізняється від розповіді більшою науковою суворістю або точністю, оскільки науковість викладу є найважливішою вимогою до всіх методів навчання. Так чим же у такому разі лекція відрізняється від розповіді і пояснення? Єдина відмінність полягає в тому, що лекція використовується для викладу більш менш об'ємного навчального матеріалу, і тому вона займає майже весь урок. Природно, що з цим пов'язана не тільки певна складність лекції як методу навчання, але і ряд її специфічних особливостей.
Бесіда.Розповідь, пояснення і лекція відноситься до числа монологічних, або інформаційно-повідомляючих методів навчання. Бесіда ж є діалогічним методом викладання навчального матеріалу (від грец. dialogos – розмова між двома або декількома особами), що вже саме по собі говорить про істотну специфіку цього методу. Сутність бесіди полягає в тому, що вчитель шляхом вміло поставлених питань спонукає учнів міркувати, аналізувати факти і явища, що вивчаються, в певній логічній послідовності і самостійно підходити до відповідних теоретичних висновків і узагальнень.
Бесіда – це спосіб навчальної роботи щодо осмислення нового матеріалу, який виступає у формі «питання-відповідь». Головне завдання бесіди – спонукати учнів за допомогою питань до міркувань, аналізу матеріалу і узагальнень, до самостійного «відкриття» нових для них висновків, ідей, законів і т. п. Тому при проведенні бесіди щодо осмислення нового матеріалу необхідно ставити питання так, щоб вони вимагали не односкладових стверджувальних або заперечних відповідей, а розгорнутих міркувань, певних доказів і порівнянь, в результаті яких учні виділяють істотні ознаки і властивості предметів і явищ, що вивчаються, і таким чином засвоюють нові знання. «Уміння ставити питання, – писав К.Д. Ушинський, – і поступово посилювати складність і важкість відповідей є одна з найголовніших і необхідніших педагогічних звичок». Не менше важливо і те, щоб питання мали чітку послідовність і спрямованість, які дозволять учням глибоко осмислювати внутрішню логіку засвоюваних знань.
Вказані специфічні особливості бесіди роблять її досить активним методом навчання. Проте вживання цього методу має і свої обмеження, бо далеко не кожний матеріал можна викладати за допомогою бесіди. Цей метод найчастіше застосовується тоді, коли тема, що вивчається, є порівняно нескладною і коли з неї в учнів є певний запас уявлень або життєвих спостережень, що дозволяють осмислювати і засвоювати знання евристичним (від грец. heurisko – знаходжу) шляхом. Якщо ж матеріал складний або в учнів немає щодо нього запасу необхідних уявлень, то висловлювати його краще не за допомогою евристичної бесіди, а використовувати розповідь, пояснення або лекцію.
Слід також відзначити, що виклад матеріалу методом бесіди вимагає значної витрати навчального часу. Ось чому іноді корисно пояснювати матеріал економнішим в значенні витрати часу методом, скажімо, за допомогою того ж пояснення для того, щоб приділи ти більше уваги організації письмових і практичних вправ.
Методи усного викладу нового матеріалу вчителем, як правило, поєднуються із застосуванням засобів наочності. Ось чому в дидактиці велику роль виконує метод ілюстрації і демонстрації навчальних посібників, який іноді називають ілюстративно-демонстраційним методом (від лат. illustratio – зображення, наочне пояснення і demonstratio – показ). Сутність цього методу полягає в тому, що в процесі навчальної роботи вчитель використовує ілюстрації, тобто наочне пояснення, або ж демонструє той або інший навчальний посібник, які можуть, з одного боку, полегшувати сприйняття і осмислення матеріалу, що вивчається, а з іншого – виступати як джерело нових знань.
Ефективність використання ілюстрацій і демонстрацій значною мірою залежить від умілого поєднання слова і наочності, від уміння вчителя виділяти ті властивості і особливості, які в більшій мірі розкривають сутність предметів і явищ, що вивчаються.
При розгляді методів усного викладу знань вчителем особливо слід зупинитися на питаннях, пов'язаних із збудженням активності учнів щодо сприйняття і осмислення матеріалу, що вивчається.
Сприйняття матеріалу на слух – справа важка, що вимагає від учнів зосередженої уваги і вольових зусиль. Недаремно ще К.Д. Ушинський відзначав, що при невмілому веденні уроку учні можуть бути лише зовні «присутніми на заняттях», а внутрішньо – думати про своє або ж зовсім залишатися «без думки в голові». Про це ж писав С.Т. Шацький, вказуючи на те, що нерідко учні можуть занурюватися на уроці в «педагогічний сон», тобто зберігати лише видимість уваги, але бути абсолютно байдужими в роботі і не сприймати висловлюваний матеріал. Проте, ці недоліки, обумовлюються не самими методами усного викладу знань як такими, а їх невмілим вживанням.
Яким же чином можна попередити пасивність учнів при усному викладі навчального матеріалу і забезпечити активне сприйняття і осмислення ними нових знань? Важливе значення в рішенні цієї задачі мають дві дидактичні умови: по-перше, сам виклад матеріалу вчителем повинен бути змістовним в науковому відношенні, живим і цікавим за формою, по-друге, в процесі усного викладу знань необхідно застосовувати особливі педагогічні прийоми, які будуть стимулювати розумову активність школярів і сприяти підтримці їх уваги.
Один з цих прийомів полягає в тому, що при усному викладі знань вчитель створює проблемні ситуації, ставить перед учнями пізнавальні задачі і питання, які їм слід вирішити в процесі сприйняття і осмислення матеріалу, який викладається. Найпростішим в даному випадку є достатньо чітке визначення теми нового матеріалу і виділення тих основних питань, в яких учням необхідно розібратися. В такій ситуації, коли учні переживають внутрішні суперечності між знанням і незнанням, у них виникає потреба у вирішенні цих протиріч, і вони починають проявляти пізнавальну активність.
У стимулюванні пізнавальної активності велику роль виконує уміння вчителя спонукати учнів до осмислення логіки і послідовності у викладі теми, що вивчається, до виділення в ній головних і найістотніших положень.
Хороший результат в активізації розумової діяльності учнів при усному викладанні знань, дає прийом, який ставить їх перед необхідністю робити порівняння, зіставляти нові факти, приклади і положення з тим, що вивчалося раніше. Зокрема, К.Д. Ушинський вказував на величезну роль порівняння в активізації пізнавальної діяльності учнів і вважав, що порівняння є основою всякого розуміння і мислення, що все в світі пізнається не інакше, як через порівняння.
Психологічний механізм дії порівняння на розумову діяльність людини намагався свого часу розкрити ще Гельвеций. «Всяке порівняння предметів між собою, – писав він, – передбачає увагу; всяка увага передбачає зусилля, а всяке зусилля – спонукання, що примушує зробити це».
У активному сприйнятті і осмисленні матеріалу, що вивчається, досить суттєве значення має уміння вчителя додавати своєму викладу захоплюючий характер, робити його живим і цікавим. Перш за все, тут не слід забувати, що навчальний матеріал сам по собі містить безліч стимулів, які викликають допитливість і розумову активність учнів. До них відносяться: новизна наукових відомостей, яскравість фактів, оригінальність висновків, своєрідний підхід до розкриття уявлень, що склалися, глибоке проникнення в сутність явищ і т.д. Враховуючи це, вчителю необхідно постійно піклуватися про те, щоб не зводити свій виклад до простого переказу підручника, а робити його глибшим за змістом, доповнюючи його новими деталями і цікавими прикладами. К.Д. Ушинський писав, що «предмет, що вивчається, повинен представляти для нас новину, але новину цікаву, тобто таку новину, яка або доповнювала б, або підтверджувала, або спростовувала, або розбивала те, що вже є в нашій душі, тобто, одним словом, таку новину, яка що-небудь змінювала б в слідах, вже у нас укорінених».
Гарний результат в навчанні дає, як вже наголошувалося, використання принципу наочності: демонстрація картин, схем, малюнків, приладів, а також дослідів і т.д. Недаремно К.Д. Ушинський вказував, що вчитель, який претендує на розвиток розуму у дітей, повинен перш за все вправляти їх здібність до спостереження, вести їх від нерозподіленого сприйняття до цілеспрямованого і аналізуючого.
Такі найважливіші загально дидактичні прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів при усному викладі знань вчителем.
Робота над новим матеріалом при усному викладанні, як правило, повинна закінчуватися коротким узагальненням, формулюванням теоретичних висновків і закономірностей. Ці узагальнення не завжди обов'язково робити самому вчителю. Нерідко він спонукає самих учнів формулювати основні висновки матеріалу, особливо якщо цей матеріал висловлюється методом бесіди. Все це також активізує розумову діяльність учнів.
Розглянуті положення дозволяють виділити найважливіші прийоми викладу нового матеріалу методами розповіді, пояснення, лекції і евристичної бесіди в поєднанні з ілюстраціями і демонстраціями. До цих прийомів відносяться наступні:
а) постановка теми нового матеріалу і визначення питань, які учні повинні осмислити і засвоїти;
б) виклад матеріалу вчителем із застосуванням ілюстрацій і демонстрацій, а також прийомів активізації розумової діяльності школярів;
в) узагальнення викладеного матеріалу, формулювання основних висновків, правил, закономірностей.
Вказані дидактичні основи навчальної роботи над новим матеріалом властиві всім методам усного викладу знань вчителем. Тут, проте, необхідно зупинитися на тих особливостях, які властиві лекції.
Оскільки в лекції висловлюється значний за об'ємом навчальний матеріал, план теми бажано не тільки повідомляти усно, але і записувати на дошці або ж вивішувати в класі у вигляді спеціальної таблиці. Цей план слід рекомендувати учням записати в своїх зошитах.
Досить важливе значення має використання в процесі читання лекції різноманітних методичних прийомів активізації розумової діяльності учнів і підтримки їх уваги, про які шла мова вище. Окрім цих прийомів, велику роль виконує спонукання учнів робити короткі записи або ж вести конспект лекції.
1.3 Методи закріплення матеріалу: бесіда, робота з підручником
Усний виклад знань вчителем пов'язаний з первинним сприйняттям і осмисленням їх учнями. Але, як відзначав дидакт М.А. Данілов, «знання, які є результатом першого етапу навчання, не є ще знаряддям активного, самостійного мислення і діяльності учнів». Про це ж писав відомий методист-біолог Н.М. Верзілін, вказуючи на те, що наукові поняття формуються не відразу, а проходять через ряд стадій, на кожній з яких відбувається збагачення пам'яті фактичним матеріалом, його більш поглиблений і усесторонній аналіз, сприяючий тому, що засвоюванні висновки, узагальнення або правила стають інтелектуальним надбанням учня. В цьому значенні пояснення матеріалу вчителем слід розглядати як хоча і дуже важливий, але все таки первинний етап навчальної роботи. Виходячи з приведеної вище закономірності, в дидактиці велике значення надається подальшій навчальній роботі щодо засвоєння (закріплення, запам'ятовування і глибше осмислення) викладеного матеріалу. Які ж методи використовуються в цьому випадку?
Метод бесіди.Цей метод найчастіше застосовується тоді, коли викладений вчителем матеріал є порівняно нескладним і для його засвоєння достатньо використовувати прийоми відтворення (повторення). Сутність методу бесіди в даному випадку полягає в тому, що вчитель за допомогою вміло поставлених питань спонукає учнів до активного відтворення викладеного матеріалу з метою його глибшого осмислення і засвоєння (запам'ятовування).
Бесіда як метод засвоєння тільки що сприйнятого матеріалу використовується по всіх предметах шкільного навчання.