Курсовая работа: Облік непрямих витрат та калькулювання собівартості продукції

Облік загально виробничих витрат ведеться на синтетичному рахунку 91 «Загально виробничі витрати» в кореспонденції з рахунками розрахунків з оплати праці, розрахунків за страхуванням, виробничих запасів, зносу необоротних активів і відображаються бухгалтерськими проведеннями:

Д-т 91

К- т 201,66, 65, 13.

Аналітичний облік загально виробничих витрат може бути організований за кожним структурним підрозділом, а в розрізі структурних підрозділів – за кожною статтею.

Відображення витрат допоміжних виробництв, залежить від характеру їх діяльності. До допоміжних виробництв належать виробництва, які забезпечують основні цехи парою та електроенергією, займаються переробкою відходів основного виробництва, виготовленням тари, транспортні цехи тощо.

Витрати допоміжних виробництв відображаються на окремому субрахунку рахунка 23 «Виробництво» (232 «Допоміжні виробництва»). Продукція допоміжних виробництв оцінюється за фактичною собівартістю.

За Д-том субрахунку 232 «Допоміжне виробництво» відображаються не лише прямі витрати, а й непрямі, а також втрати від браку. Списання фактичної собівартості продукції допоміжних виробництв здійснюється наприкінці місяця з К- ту рахунку 232 «Допоміжне виробництво» в дебет рахунка 231 «Основне виробництво».

Аналітичний облік затрат допоміжних виробництв здійснюється за окремими їх видами та в розрізі видів продукції і статей калькуляції.

У таких виробництвах широко застосовується позамовний метод обліку витрат [17, 204].

Адміністративні витрати, витрати на збут ті інші операційні вирати, як ми вже зазначали відносяться до невиробничих накладних витрат.

Адміністративні витрати не пов’язані безпосередньо з виробничим процесом, тому їх часто називають управлінськими. Наприкінці звітного місяця адміністративні витрати ( з метою калькулювання повної собівартості одиниці продукції) підлягають перерозподілу за центрами відповідальності з подальшим віднесенням на об’єкти обліку.

Витрати на збут можна поділити на три основні групи:

· прямі витрати на збут;

· витрати, пов’язані з обслуговуванням процесу збуту;

· витрати, пов’язані з управлінням діяльністю відділу збуту.

· Порядок розподілу витрат на збут маж свої особливості. Так. Наприклад, витрати на рекламу, якщо вони належать до конкретного виду продукції (товарів) є прямими, а якщо належать до групи товарів (продукції) або до діяльності всього підприємства – непрямими. Це стосується і затрат на ремонт тари.

· Витрати на збут, пов’язані з управлінням діяльності відділу збуту, відносять юдо непрямих виробничих витрат, що підлягають розподілу між об’єктами обліку.

· Наприкінці звітного періоду витрати на збут перерозподіляють за центрами відповідальності з подальшими віднесенням на об’єкти облік.

Якщо накладні витрати економічно недоцільно або неможливо віднести на конкретний об’єкт обліку та ідентифікувати відносно конкретної одиниці продукції, можна припустити, що вони створюються в різних структурах та відділах підприємства.

Особливістю системи обліку витрат та калькулювання за повною собівартістю є віднесення частини непрямих витрат до вартості запасів незавершеного виробництва. Тому виникає проблема їх розподілу не лише між видами продукції , а й між незавершеною виробництвом та готовою продукцією.

Для визначення ціни реалізації обчислюють повну собівартість продукції, яка включає виробничу собівартість, адміністративні витрати та витрати на збут.

На підставі даних зведеного обліку витрат складають калькуляцію фактичної повної собівартості.

1.4 Аналіз непрямих витрат

Як ми вже знаємо, непрямі витрати в собівартості продукції відображено такими комплексними статтями : витрати на утримання і експлуатацію обладнання, загально виробничі та загальногосподарські витрати ,комерційні витрати.

Витрати на утримання та експлуатацію машини та обладнання охоплюють витрати на амортизацію машин і технологічного обладнання, на ремонт і експлуатацію їх, а також витрати на внутрізаводське переміщення вантажів, знос інструментів та _аб. Деякі види витрат не залежить від обсягу виробництва продукції і є умовно – постійними (наприклад, амортизація). Інші цілком або частково залежать від його зміни і є умовно- змінними. Ступінь їхньої залежності від обсягу виробництва продукції визначають за допомогою коефіцієнтів, величину яких встановлюють дослідним шляхом або за допомогою кореляційного аналізу за великою сукупністю даних про обсяг випуску продукції і суму цих витрат.

Для перерахунку планових витрат на фактичний випуск продукції можна використовувати таку формулу:

В_ск = В_о *(100+ ВП % * К_з ) / 100,

де В_ск – витрати, скориговані на змінувипуску продукції;

В_о – базова сума витрат за статтею;